
Sign up to save your podcasts
Or


Зрештою, брати мої, радійте в Господі! (Филип’ян 3:1)
Ніхто ніколи не вчив мене, що Бог прославляється нашою втіхою в Ньому – що саме радість у Бозі робить нашу хвалу справжнім вшануванням Бога, а не лицемірством.
Але Джонатан Едвардс сказав це так ясно і сильно:
Бог являє Свою славу власним створінням зокрема двома способами: (1) відкриваючись... їхньому розумінню; і (2) промовляючи до їхніх сердець, в їхній радості, захопленні та насолоді від проявів Себе, які Він їм дає... Бог прославляється не тільки тим, що Його славу бачать, але й тим, що нею тішаться...
Коли ті, що бачать славу, також тішаться нею, Бог прославляється більше, ніж якби вони лише бачили її... Той, хто свідчить про своє розуміння Божої слави, не настільки звеличує Бога, як той, хто також свідчить про своє прийняття Його слави та насолоду від неї.
Для мене це було приголомшливим відкриттям. Я повинен шукати радості в Бозі, якщо хочу прославляти Його як найціннішу Реальність у всесвіті. Радість – це не просто додатковий елемент поряд з поклонінням. Вона є невід’ємною складовою поклоніння. Справді, сама суть поклоніння – це радіти у славі Божій.
У нас є означення для тих, хто вихваляє Бога, хоча не має задоволення від того, що вихваляє. Ми називаємо таких людей лицемірами. Ісус сказав: "Лицеміри, добре пророкував про вас Ісая, кажучи: Цей народ губами шанує Мене, серце ж їхнє далеко від Мене" (Матвія 15:7-8). Цей факт – що справжнє прославлення означає цілковиту насолоду, і що найвища мета людини полягає в тому, щоби сповна напитися цією насолодою Божої слави – був, мабуть, найбільш визвольним відкриттям, яке я коли-небудь робив для себе.
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»
Понад усе візьміть щит віри, яким зможете погасити всі вогненні стріли лукавого; візьміть шолом спасіння і духовний меч, яким є Боже Слово. (Ефесян 6:16-17)
Коли я переживаю про свою старість, то борюся з невір’ям обітницею: "Я залишаюсь Тим Самим до вашого похилого віку, – й до сивини носитиму вас. Я створив і носитиму далі, буду підтримувати і рятувати" (Ісаї 46:4).
Коли відчуваю страх смерті, я борюся з невір’ям обітницею, що "ніхто з нас не живе сам для себе, і ніхто сам для себе не вмирає. Якщо живемо, – для Господа живемо; якщо вмираємо, – для Господа вмираємо. Отже, чи живемо, чи вмираємо, – ми є Господні! Адже Христос тому і помер, і ожив, щоби панувати і над мертвими, і над живими" (Римлян 14:7-9).
Коли я хвилююся, що можу зазнати кораблетрощі у вірі та відпасти від Бога, то борюся з невір’ям обітницями: "Той, Хто розпочав у вас добре діло, завершить його до дня Ісуса Христа" (Филип’ян 1:6); і "Будучи завжди живим, Він може завжди спасати тих, хто приходить до Бога через Нього, аби заступатися за них" (Євреїв 7:25).
Приєднуйтесь до мене в цій битві! Воюймо не з іншими людьми, а з власним невір’ям. Невіра в Божі обітниці – це корінь тривоги, яка, в свою чергу, є коренем багатьох інших гріхів. Меч Духа – це Слово Боже, сказав Павло в Ефесян 6:17. Щит, яким ми гасимо вогненні стріли сатани, – це віра (вірш 16), віра в те саме Слово Боже. Тож візьміть щит в одну руку, а меч у другу, і станьмо до доброї боротьби за віру.
Візьміть Біблію, попросіть Святого Духа про допомогу, складіть Божі обітниці в своєму серці і ведіть добру боротьбу за те, щоби жити вірою в майбутню благодать.
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»
Ти ж, коли молишся, ввійди до своєї кімнати і, замкнувши свої двері, помолися до свого Отця в тайні, – і твій Отець, Який бачить і таємне, віддасть тобі. (Матвія 6:6)
Одне з поширених заперечень проти християнського гедонізму полягає в тому, що він ставить інтереси людини вище слави Божої – інакше кажучи, ставить моє щастя вище Божої шани. Але християнський гедонізм категорично цього не робить.
Звичайно ж, ми, християнські гедоністи, намагаємося шукати власних інтересів і нашого щастя всіма силами. Ми підтримуємо резолюцію молодого Джонатана Едвардса щодо власного життя:
Вирішив: Намагатися здобути для себе якомога більше щастя в іншому світі Божого Царства, наскільки це можливо: з усією силою, міццю, енергією і завзяттям, – так, навіть жорстокістю, – на які я здатен, або зможу змусити себе, у будь-який спосіб, який тільки можна придумати.
Але ми дізналися з Біблії (та від Едвардса!), що Бог зацікавлений у тому, щоби примножувати повноту Своєї слави, виливаючи її в милосерді на нас – нас, грішних, які відчайдушно потребують Його.
Тому прагнення до власних інтересів і щастя, навіть якщо це коштує нам життя, ніколи не будуть вищими за Божі інтереси, Боже щастя і Божу славу, але завжди лежатимуть в їхніх межах. Одна з найдорогоцінніших істин Біблії полягає в тому, що Бог найбільше зацікавлений прославити багатство Своєї благодаті, роблячи грішників щасливими в Ньому – в Ньому!
Коли ми упокорюємося, як малі діти, і, не вдаючи із себе самодостатніх, захоплено біжимо в радість обіймів нашого Отця, слава Його благодаті примножується, а прагнення нашої душі – задовольняється. Наш інтерес і Його слава стають одним цілим.
Коли Ісус обіцяє в Матвія 6:6: "Твій Отець, Який бачить і таємне, віддасть тобі", Він хоче, щоби ми шукали цієї винагороди. Він не заманює нас радістю, якої ми не повинні мати! Але ця нагорода – ця радість – є переповненням відвернення від людської похвали і входження "до своєї кімнати", щоби шукати Бога.
Отже, християнські гедоністи не ставлять власне щастя вище Божої слави. Вони вкладають своє щастя в Самого Бога і відкривають славну істину, що Бог найбільше прославляється в нас, коли ми найбільше задоволені в Ньому.
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»
Я відчуватиму вільний простір, бо шукав і віднайшов Твої Заповіді. (Псалом 119:45)
Важливим елементом радості є свобода. Ніхто з нас не відчуватиме себе щасливим, доки не звільниться від того, що ненавидить, і не стане спроможним вільно чинити те, що любить.
А де ж нам знайти справжню свободу? Псалом 119:45 говорить: "Я відчуватиму вільний простір, бо шукав і віднайшов Твої Заповіді".
Це картина відкритого простору. Слово звільняє нас від вузькості мислення. "Бог дав Соломонові... розуміння всіх речей, таке широке, як пісок на морському узбережжі" (1 Царів 4:29). Слово визволяє від загрозливих обмежень. "Він вивів мене на широкий простір" (Псалом 18:19).
Ісус каже: "Пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить!" (Івана 8:32). Свобода, яку Він має на увазі, – це звільнення від рабства гріха (Івана 8:34). Або, кажучи в позитивному ключі, це свобода для святості.
Обітниці Божої благодаті забезпечують силу, яка робить Божі вимоги святості досвідом свободи, а не страху й поневолення. Петро так описав визвольну силу Божих обітниць: "Даровані нам дорогоцінні та великі обітниці, щоби через них ви стали учасниками Божественної природи, уникнувши морального розтління, яке є у світі" (2 Петра 1:4).
Іншими словами, коли довіряємо Божим обітницям, ми вириваємо корінь зіпсованості та гріховних бажань силою вищої обітниці.
Наскільки ж важливим є слово, яке руйнує владу фальшивих задоволень! І наскільки пильними ми повинні бути, щоб освітлювати наші шляхи і наповнювати серця Божим словом!
"Твоє слово є світильником для моїх ніг, світлом на моїй стежці!" (Псалом 119:105). "Я бережу Твоє слово у своєму серці, щоби мені не грішити проти Тебе" (Псалом 119:11).
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»
Яка неосяжна велич Його сили в нас, котрі віримо в дію могутності Його сили. (Ефесян 1:19)
Всемогутність Бога означає вічний, непорушний притулок у нетлінній славі Божій, незалежно від того, що відбувається на цій землі. І ця впевненість є джерелом і силою радикального послуху Божому заклику.
Чи є щось більш звільняюче, більш захопливе чи більш зміцнююче, ніж істина про те, що Всемогутній Бог є твоїм притулком – цілодобово, кожного дня, у всіх звичайних і надзвичайних життєвих ситуаціях?
Якби ми повірили в це, якби ми справді дозволили цій істині про Божу всемогутність заволодіти нами, наскільки би змінилося наше особисте життя і служіння! Якими смиренними і сильними ми стали б у здійсненні спасенних Божих цілей!
Божа всемогутність означає притулок для Божого народу. І коли ти дійсно віриш, що твій притулок – це всесилля Всемогутнього Бога, з’являється радість, свобода і сила, які розливаються по життю, сповненому радикального послуху Ісусу Христу.
Всемогутність Бога означає благоговіння, відплату і притулок для Його завітного народу.
Я запрошую вас прийняти умови цього завіту благодаті: відвернися від гріха та віруй у Господа Ісуса Христа, і велич Всемогутнього Бога буде благоговінням твоєї душі, відплатою твоїм ворогам і притулком твого життя – на віки вічні.
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»
Візьміть до вашого серця всі слова, якими я сьогодні застерігаю вас, аби ви заповіли їх своїм нащадкам, щоб вони пильно виконували всі слова цього Закону. Адже це не повинно бути для вас порожнім словом, бо воно є вашим життям! Завдяки цьому слову ви довго житимете на землі, до якої переправляєтеся через Йордан, аби заволодіти нею. (Второзаконня 32:46-47)
Слово Боже – не дрібниця; це питання життя і смерті. Якщо ви ставитеся до Святого Письма як до дрібниці або як до порожніх слів, ви ризикуєте поплатитися життям.
Навіть наше фізичне існування залежить від Божого слова, бо Його словом ми були створені (Псалом 33:6; Євреїв 11:3), і Він "утримує все словом Своєї сили" (Євреїв 1:3).
І наше духовне життя починається зі слова Божого: "Він... породив нас Словом істини" (Якова 1:18). "Відроджені ви... живим Божим Словом" (1 Петра 1:23).
За Божим словом ми не лише розпочинаємо своє життя, але й проводимо його: "Не самим хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з Божих уст" (Матвія 4:4; Второзаконня 8:3).
Отже, наше фізичне життя створене і підтримується Словом Божим, і наше духовне життя прискорюється і забезпечується Словом Божим. Скільки історій можна було б зібрати, щоб засвідчити життєдайну силу Божого Слова!
Дійсно, Біблія для нас "не порожнє слово" – це наше життя! Життя є основою будь-якої радості. Немає нічого більш фундаментального, ніж саме існування – наше створення і наше збереження.
І все це завдяки силі Божого слова. Цією ж силою Він проголосив у Писанні про народження і підтримку нашого духовного життя. Тому Біблія – це не порожні слова, а саме ваше життя – основа і запал вашої радості!
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»
Уважно дивлячись на Ісуса, Засновника та Вдосконалювача віри, Який заради належної Йому радості перетерпів муки хреста, незважаючи на ганьбу, і сів праворуч від Божого престолу. (Євреїв 12:2)
Чи не суперечить приклад Ісуса принципу християнського гедонізму? А саме, що любов – це шлях радості, і що людина повинна обирати його саме з цієї причини, щоби не скупитися на послух Всевишньому і не зазнати виснаження через привілей бути каналом благодаті чи применшити обіцяну винагороду.
Євреїв 12:2, здається, досить чітко говорить про те, що Ісус не суперечив цьому принципу.
Найбільший труд любові, який коли-небудь траплявся, став можливим тому, що Ісус прагнув найбільшої радості, яку тільки можна собі уявити, – а саме, радості бути піднесеним, щоби сісти праворуч Бога в зібранні відкупленого народу: "Заради належної Йому радості перетерпів муки хреста"
Говорячи це, автор має на увазі, що Ісус є ще одним прикладом, поряд зі святими з Євреїв 11, тих, хто настільки прагне і впевнений в радості, яку пропонує Бог, що відкидає можливість "тимчасово мати насолоду від гріха" (Євреїв 11:25) і обирає ганьбу та муки хреста, щоби слідувати Божій волі.
Тому не буде небіблійним сказати, що принаймні частково в темні години Гетсиманії Христа підтримувала надія на радість, що очікувала по той бік Хреста. Це не применшує реальності та величі Його любові до нас, бо радість, на яку Він сподівався, була радістю привести багатьох синів до слави (Євреїв 2:10).
Його радість – у нашому відкупленні, яке примножує Божу славу. Ми маємо спільну радість з Ісусом, а Бог отримує славу.
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»
Я помилую того, до кого милостивий, і виявлю милосердя тому, до кого буду милосердний. (Вихід 33:19)
Мойсей відчайдушно потребував надії на те, що Бог дійсно може змилуватися над твердолобим народом, щойно вчинившим ідолопоклонство і зневажившим Бога, Який вивів його з Єгипту.
Щоби дати Мойсею надію і впевненість, якої той потребував, Бог сказав: "Я помилую того, до кого милостивий". Іншими словами, "Мій вибір не залежить від міри зла чи добра в людині, а виключно від Моєї вільної, суверенної волі. Тому ніхто не може бути занадто злим, щоби на нього не поширилася благодать". Це означало б, що Бог не є вільним, а обрання не є безумовним.
Доктрина безумовного обрання – це чудове вчення надії для найгірших грішників. Воно означає, що коли мова йде про отримання благодаті, ваше минуле не має ніякого впливу на Божий вибір. Це гарна новина.
Якщо ви не народилися знов і не прийшли до спасенної віри в Ісуса Христа, не впадайте у безнадію. Не думайте, що надмірна зіпсованість або зашкарублість вашого минулого життя є нездоланною перешкодою для Божої благодатної праці у вашому житті. Бог любить звеличувати свободу своєї благодаті, спасаючи найгірших грішників.
Відверніться від своїх гріхів, прикликайте Господа. Навіть у цьому щоденному читанні Він виявляє милосердя до вас і дає сильне заохочення прийти до Нього за милістю.
"Тоді приходьте і розсудимось, – говорить Господь, – і хоча б ваші гріхи були, наче кармазин, вибілю, як сніг; і якщо будуть, як багряниця, стануть білими, наче вовна." (Ісаї 1:18).
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»
Тож згадуйте минулі дні, коли ви, просвітившись, витерпіли великий подвиг страждань: або будучи виставленими на посміховисько та знущання, або ж як спільники тих, які опинилися в такому становищі. Адже ви терпіли разом із в’язнями, з радістю приймали розграбування вашого майна, знаючи, що маєте для себе краще і вічне майно на небі. Тому не залишайте вашої відваги, оскільки вона варта великої нагороди. (Євреїв 10:32-35)
Християни, що згадуються в Посланні до Євреїв 10:32-35, заслужили право навчити нас дечому про коштовну любов.
Ситуація виглядала наступним чином: у перші дні після навернення деякі з них були ув’язнені за свою віру. Інші опинилися перед важким вибором: піти в підпілля і залишатися в "безпеці", чи відвідувати своїх братів і сестер у в’язниці, ризикуючи власним життям і майном? Вони обрали шлях любові і прийняли його ціну.
"Адже ви терпіли разом із в’язнями, з радістю приймали розграбування вашого майна".
Але чи були вони невдахами? Ні. Вони втратили майно і натомість здобули радість! Вони з радістю прийняли втрату.
В якомусь сенсі вони зріклися себе. Це було реально і коштувало недешево. Але в іншому сенсі – зовсім ні. Вони обрали шлях радості. Очевидно, цих християн мотивувало на тюремне служіння те саме, що й македонян у 2 Коринтян 8:1-9 – допомагати бідним. Їхня радість у Бозі переливалася через вінця у любові до ближніх.
Вони подивилися на своє життя і сказали: "Твоя милість краща за життя" (див. Псалом 63:3).
Тоді вони подивилися на все своє майно і сказали: "Ми маємо на небі скарб, кращий і довговічніший за все це" (див. Євреїв 10:34).
Потім вони подивилися один на одного і сказали – можливо, заспівали – щось на кшталт великого гімну Мартіна Лютера "Могутня нам твердиня Бог":
Майно й рідня нехай підуть,
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»
Нічим не журіться, але в усьому молитвою та благаннями з подякою висловлюйте ваші прохання Богові. (Филип’ян 4:6)
Одна з речей, за яку ми відчуваємо вдячність, коли відкриваємо свої прохання Богові, – це Його обітниці. Це боєприпаси в гарматі, які знищують невіру, що породжує занепокоєння. Ось як цим воюю я.
Коли приходять переживання, що моє служіння марне і порожнє, я борюся з невір’ям за допомогою обітниці з Ісаї 55:11. "Так буває з Моїм словом, яке виходить з Моїх уст, – воно до Мене не повертається порожнім, але виконує Мою волю, звершуючи те, заради чого Я його послав".
Коли переживаю, що я занадто слабкий для того, що роблю, я борюся з невір’ям обітницею Христа: "Досить тобі Моєї благодаті, адже Моя сила виявляється в немочі!" (2 Коринтян 12:9).
Коли хвилююся через рішення, які маю прийняти щодо майбутнього, я борюся з невір’ям за допомогою обітниці: "Навчу тебе і вкажу тобі дорогу, якою маєш іти; даватиму тобі поради, тому що око Моє над тобою" (Псалом 32:8).
Коли боюся зіткнутися з опонентами та критикою, я борюся з невірою обітницею: "Якщо Бог за нас, то хто проти нас?" (Римлян 8:31).
Коли турбуюся про добробут тих, кого люблю, я борюся з невір’ям обіцянкою, що якщо я, будучи злим, вмію давати добро своїм дітям, "то наскільки більше ваш Небесний Отець дасть добра тим, які просять у Нього?" (Матвія 7:11).
І я борюся за збереження своєї духовної рівноваги нагадуванням про те, що немає нікого, хто залишив би дім, або братів та сестер, або матір, або батька, або дітей, або господарство, заради Христа, "і при цьому не одержав би в сто разів більше вже тепер, у цей час, в умовах переслідувань, – і домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і поля, а в майбутньому віці – вічне життя!" (Марка 10:29-30).
Коли боюся захворіти, я борюся з невір’ям за допомогою обітниці: "Багато скорбот у праведника, але від усіх їх визволяє його Господь" (Псалом 34:20).
І завжди з трепетом, але й з надією я приймаю цю обітницю: "Страждання виробляє терпеливість, а терпеливість – досвід, а досвід – надію. Надія ж не засоромлює, адже Божа любов влилася в наші серця через даного нам Святого Духа" (Римлян 5:3-5).
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»
From the publisher's feed