Навіщо Харківській міськраді безпілотники та програмне забезпечення до них на три мільйони гривень?

Суд відпустив під домашній нічний арешт фігурантів гучного скандалу і, як наслідок, кримінального провадження — Вікторію Грецьку-Миргородську та Віталія Зайцева.

Вона — ексочільниця управління інноваційного розвитку та іміджевих проєктів міськради. Він — підприємець, на момент вручення повідомлення про підозру — виконувач обов’язків ректора ХАІ.

Їм інкримінують оборудку на три мільйони гривень. І, що найцікавіше, таку суму з міського бюджету вони витратили на начебто безпілотники для захисту неба над Харковом.

І слідчі, і згодом у самій мерії заявили: ніяких безпілотних літальних апаратів на балансі міськради немає й бути не може. Це — функції Сил оборони, а не посадовців. Тож сьогодні у «Станції “Держпром”» — репортаж із зали суду. Рушаймо.

Сьогодні ми їдемо на околицю Харкова — у мікрорайон Обрій (більш відомий як Горизонт), на вулицю Велика Кільцева. Цей репортаж про мешканців однієї зі зруйнованих висоток.

Він — про людей, яких згуртувала спочатку одна біда — російська ракета, що влучила в будинок у перші дні повномасштабного вторгнення, а потім інша проблема — байдужість посадовців.

Найцікавіше в цій історії — те, що саме цей будинок досить швидко відбудували. Але заселитися у свої оселі не може жодна із 64 родин.

Так і винаймають та ходять по друзях і родичах, а одна з родин, Сівові, ось уже півтора року мешкає в підвалі свого ж будинку. До них і завітаємо спершу. Рушаймо.

Чим годують нині вояків, які наступають на Запорізькому напрямку? Чи можливі на армійській кухні азійські супи, шашлики або стейки?

Вони співають тяжкопораненим, вони евакуюють під обстрілами, вони кинули мирні професії та високі посади далеко від Cходу України — усе задля того, щоб бути там, де нині точиться битва за Україну.

Сьогоднішня «Станція “Держпром”» буде про військових медиків і добровольців, які евакуюють поранених із фронту. Це репортаж із лінії зіткнення, з одного зі стабілізаційних пунктів на Лиманському напрямку.

Це один із напрямків фронту — на межі Донеччини й Луганщини, де росіяни не полишають спроб наступу. І що ближчими стають бої, а штурми — частішими, то більше змінюється статистика поранень. Дедалі більше стає кульових — це означає, що контакт із росіянами щільніший.

Чому перший заступник мера Коломиї покинув роботу в міськраді й поїхав на фронт, як це — учитися на кардіологиню між ротаціями, а також яких пісень зазвичай співають у швидких під час евакуацій бійців? Рушаймо.

За півтора року великої війни від російських обстрілів загинули, зазнали поранень або зникли безвісти понад 25 000 цивільних українців. Це інформація з бази даних ініціативи «Трибунал для путіна».

Герой сьогоднішньої «Станції „Держпром“» до 24 лютого був сільським блогером — мав 80 тисяч підписників в ютубі. Знімав відео про свиней, курок, мальовничу річку біля хати й вишневе варення. У селі поблизу Балаклії. Він навіть комп’ютера вдома не мав — не те щоб керувати військовими дронами.

Як, маючи український паспорт і живучи в Харкові, можна бути агентом еФеСБе? Наскільки розгалужена мережа завербованих росією зрадників? 

Що всередині людини, яка передає ворогові інформацію та координати, а потім чує ракетні удари? 

Сьогодні ми їдемо до Харківського слідчого ізолятора, щоб поставити ці запитання одному із затриманих. А потім — поговорити зі слідчими, які виявляють навідників, шпигунів, ворожих агентів і запобігають терактам. Рушаймо.

Після цієї історії заїжджена фраза «Пішов захищати свою родину» набуває буквального сенсу.

Тридцятишестирічний Віктор Валяєв звільнив з окупації власну сім’ю: вивіз дитину, а сам згодом загинув.

Він — армієць, який служив ще від 2015 року, а з початку повномасштабного вторгнення просився на Купʼянський напрямок, бо знав: там — його дівчата. Чекають. У школі, куди вже завезли тисячі російських підручників; де освітян катують, якщо ті не погоджуються на співпрацю.

Донька й досі пише йому в месенджер раз на тиждень. Хоча знає, що тата ось уже як чотири місяці немає.

У сьогоднішній програмі — історія родини з Куп’янщини. Історія родини Валяєвих. Рушаймо.