«Резильєнтність». Упевнені, ви вже чули цей модний нині термін. Що він означає? Розбираємося сьогодні. 
Резильєнтність — це здатність справлятися зі складнощами, переживати їх і відновлюватися, тобто адаптуватися до життя. 
Наявність резильєнтності не означає, що людина не почуває стресу, емоційних потрясінь і страждання. І далі зносячи емоційний біль, переживання та страждання, людина залишається здатною діяти. Часто як приклад наводять порівняння з парасолею, яка не зупиняє дощу, проте може захистити від нього. Важливо розуміти, що це не фіксована й постійна риса.

Слово «помилка» лякає нас із самого дитячого віку. На жаль, часто, коли в дитинстві ми робили щось не так якісно, швидко й точно, як хотіли, або взагалі робили не так, як планували, близькі, батьки й учителі у школі реагували на це з відвертою критикою та агресією. Як наслідок, коли тепер, у дорослому віці, ми помиляємося, одразу почуваємо сором, смуток і навіть злість. Але без помилок немає розвитку, немає спроб, немає, урешті решт, перемог. Як дозволити собі помилятися і не нападати на себе й не почуватися поганим або неповноцінним.

Серед варіантів насильницьких дій трапляється одна, про яку дуже часто не говорять. З одного боку, тема доволі особиста, з іншого — занадто суспільно важлива. І так ось виходить, що про репродуктивне насильство знають ще не всі. Водночас, на превеликий жаль, важко віднайти жінку в українському суспільстві, яка в тій або тій формі не зазнавала репродуктивного тиску або відвертих репродуктивних насильницьких дій. Чоловіків, до речі, це теж стосується. Тож будемо розбиратися, що таке репродуктивне насильство, як його відрізнити та протидіяти йому.

Сьогодні знову мова піде про особистісну кризу. Час, коли невдоволеність життям і спроби подивитися на звичні речі під новим кутом зору виходять на перший план. В одній із наших минулих програм ми говорили про кризу середнього віку, а тепер згадаймо про проблеми молодшого покоління та звернімо увагу на кризу чверті життя. 

Війна — складний час, коли й далі беззаперечно вірити в дива та зберігати відчуття того, що добро обов’язково переможе, іноді не так просто. Завжди в цьому нам допомагало мистецтво. Сьогодні пропонуємо поговорити про мультиплікаційні фільми, які навіть у важкі часи здатні надихати й бути джерелом для роздумів та інсайтів.

Уродини — особливий день. Ми чекаємо його, фантазуємо, як найкраще зустріти персональний новий рік, розгортаємо подарунки й формулюємо мрії на майбутнє. Але дуже часто напередодні ми почуваємо сум, апатію і навіть легкі ознаки депресії. Стан, коли в переддень дня народження у дорослої людини виникають такі переживання, психологи називають «синдромом іменинника». Чому він виникає і як впливає на наше життя — про це поговоримо сьогодні. 

Дуже часто можна побачити дописи про піклування про себе. Це обговорюють багато та плідно. Нібито є рецепт універсального самопіклування і самопідтримки. Список справ, які треба виконувати щодня і так підтримувати себе. Таким — конкретним і часто однотипним для усіх — є догляд тіла. Турбуватися про тіло ми можемо приблизно однаково: пити достатню кількість рідини, регулярно відвідувати лікаря із профілактичною метою, частіше проводити час надворі...

Коли ж мова заходить про турботу про психологічний комфорт, указівок та алгоритмів стає мало. І сьогодні ми будемо їх шукати разом.

Намагання контролювати своє життя, планувати наперед — невіддільна частина реальності дорослої людини. Досвід життя в умовах війни демонструє, що здійснювати це в часи майже тотальної обʼєктивної невизначеності вкрай важко. Подекуди просто неможливо. Шквал прогнозів, сподівань і приголомшливих раптових новин збиває з ніг.

У результаті тривога й нескінченна невизначеність починають контролювати наше життя, наповнюючи його відчуттям небезпеки. Це провокує розлади психіки та впливає на якість життєдіяльності.

Що робити, коли тривога затьмарює очі, а мозок і далі штампує неоптимальні патерни поведінки?

Соціальні мережі майорять історіями врятованих котиків і песиків, у багатьох із яких війна забрала дім і господарів. Дедалі більше людей відчиняють двері своїх домівок для нових членів сім’ї та адаптують тварин. Мало хто знає, що, навіть раціонально виважене й емоційно підкріплене, таке рішення усе одно може спричиняти певні складні переживання. В англомовних джерелах таке явище має назву post-puppy depression або puppy blues. Сьогодні поговоримо про цей феномен.

Травма свідка, опосередкована або вікарна травма — терміни на означення стресової реакції, яка виникає, коли людина стає свідком болю і страждань інших та активно співчуває їм. Травма свідка актуальна передусім для фахівців «допомагальних» професій, а саме: медичного персоналу, співробітників служб невідкладної допомоги, гуманітарних організацій, волонтерів, журналістів, священників і всіх тих, хто безпосередньо взаємодіє з людськими трагедіями, болючими історіями із тваринами, наслідками стихій і катастроф, а також війни.