На вухах: Latexfauna "Sweet"

На вухах: Kola "Ші"

На вухах: Granat Garden "Літоплин"

На вухах: Марія Бурмака "Україна серденько"

Як зробити так, аби грошей на все вистачало? Розповіла Людмила Калабуха by https://radiopershe.com

Чи потрібно використовувати SPF крем восени? by https://radiopershe.com

Сьогодні, безумовно, поговоримо про щось дуже важливе. Либонь, ви підозрюєте, що стосуватиметься воно, напевно, мови. Бо як відомо, програма у нас саме про мову. Однак, прошу пробачення, що не одразу сказала тему. До речі, тема – вставні слова.

Отож, якщо ви уважно слухали мій вступ, то, без сумніву, зауважили, що вставні слова – це дуже хитра штука, вони дуже помічні в розмовній мові, але ними легко переборщити. Коли їх забагато – текст перевантажений, коли немає – він беземоційний і безособовий. То ж вставні слова – цінність, але нею треба вміти мудро послуговуватися. Отож, є кілька груп вставних слів.

1. Ті, які виражають упевненість, невпевненість, сумнів: безумовно, безперечно, без сумніву, певна річ, правда, здається, видно, мабуть, може, очевидно, може бути, либонь, а може, правду кажучи, щоправда, сподіваюся, певно, напевно.

2. Ті, які виражають задоволення, незадоволення, радість, жаль, здивування: на щастя, на диво, слава Богу, на жаль, як на зло, на сором, чого доброго, як навмисне, як на біду, дивна річ.

3. Ті, які вказують на джерело повідомлення: по-моєму, по-твоєму, кажуть, як кажуть, мовляв, на мою думку, бачу, по-вашому, як відомо, на думку..., за словами...

4. Такі, що вказують на зв'язок думок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, нарешті, до речі, між іншим, крім того, навпаки, отже, наприклад, інакше кажучи, таким чином, значить, виходить, однак, проте.

5. Ті, що привертають увагу співрозмовника: чуєте, бачиш, уяви собі, зверніть увагу, майте на увазі, між нами кажучи, зрозумійте, даруйте.

6. І слова ввічливості: пробачте, будь ласка, дозвольте, вибачте, прошу пробачення.

То ж вживайте ці слова обов’язково.

Учора стала свідком такої ситуації: під час обідньої перерви за сусіднім столиком у кав’ярні дві жінки жалілися одна одній на головний біль, а тоді палко дискутували, як же правильно назвати те, що вони приймали від болю: таблетка чи пігулка? А що приймаєте ви?

У повсякденні часто виникає питання, яке слово краще використовувати для позначення препаратів: "пігулка" чи "таблетка"? Одразу скажу, щоб не було плутанини: обидва ці слова є запозиченнями з інших мов і мають свої власні корені.

Отож, таблетка. Слово "таблетка" походить з французької мови, де tablette означає «плитка» або «таблетка» і є зменшеною формою від table — «дошка, плита, таблиця».

А пігулка? Слово "пігулка" запозичене з польської, де pigułka має значення «пілюля» або «таблетка». Воно походить від давнішого piłuła (“pilule” має в тому числі латинські корені, і розповсюдилось через французький вплив). Літеру g замість ł можна пояснити дисиміляцією або впливом слів gałka або gula.

Отже, як "пігулка", так і "таблетка" мають свої історичні корені та запозичені з різних мов. Використання цих термінів не є наслідком впливу російської мови, а більше залежить від традицій та уподобань у конкретному контексті.

Проте наголошу: якщо вам більше до душі слово «пігулка», то вживайте його з г, а не ґ, пігулка, а не піґулка бо в українській мові саме у цьому слові ґ не доречна.

Я ж зичу вам доброго здоров’я, аби не було потреби, ні в таблетках, ні в піґулках.

Сьогодні поговоримо про неологізми. Словами нового часу стали такі відомі новотвори, як затридні чи Оркостан. Їх немає у словниках – поки що, але їх часто чутно у живому мовленні. Щоправда, масового поширення наразі немає, адже такі справи не робляться в одну мить. Аби імплементуватися у живу мову, слову потрібен час: іноді – це місяці, як сталося з новою лексикою війни, а іноді – роки і десятиліття, як було з новотворами українських класиків. Колись цей процес був тривалим, адже не було інтернету, а відтак – і соцмереж із миттєвим поширенням. Щоб слово потрапило у вжиток, його треба було прочитати в книжці, наприклад, запам’ятати, а тоді вживати і цим поширювати.

Так і виникають неологізми – нові слова, які з'являються в мові на певному етапі її розвитку й ще не мають широкого вживання. Історія української літератури та поезії багата на приклади введення неологізмів, які доповнили нашу мову новими висловами. Ось вам приклади авторських новотворів.

Павло Тичина запропонував “віковіччя” та“бистрозір”.

Іван Франко використовував “поступ”, “пречудовий”, а також “недвижно”.

Михайло Старицький ввів такі неологізми як “мрія” та “незагойний”.

Іван Котляревський вніс у мову “несамовитий” і “угамуватися”.

Леся Українка ввела слова “провесна” та “промінь”.

Олена Пчілка вигадала “мистецтво” і “нестяма”.

Чому ми про це говоримо? Бо вивчення неологізмів, введених українськими поетами та поетками, важливе для розуміння того, як літературні твори впливають на мову. Ці слова відображають творчий підхід і збагачують культуру новими висловами. То ж пам’ятайте про них і вживайте. Нехай наша мова буде красивою і багатою.

Сьогодні з колегою згадували меми про «не все так однозначно». І на думку одразу прийшла тема для цієї програми. Отож, слова, з якими не все так однозначно!

Адже в українській мові є слова, що мають і одне, і декілька значень. Саме тому усі слова й поділяються на однозначні та багатозначні. Зверніть увагу!

Однозначними найчастіше бувають терміни та назви конкретних предметів (людей, тварин, рослин, днів місяця, меблів тощо). Наприклад, шафа – це тільки шафа. А четвер – тільки четвер. І равлик – це теж тільки равлик.

А слово з двома і більше лексичними значеннями називають багатозначним. Такі слова називають явища, предмети, ознаки, у чомусь схожі між собою.

У багатозначному слові одне значення основне, інші — побічні. Значення багатозначного слова конкретизується в словосполученні або в тексті. Тобто саме із контексту ми розуміємо, про яку саме ознаку, явище чи предмет ідеться.

Наприклад, звичне усім слово зі щоденного вжитку «голова» може мати декілька значень.

1. Частина тіла людини або тварини, в якій міститься мозок.

Я подивилася на розбиту вазу і скрушно похитала головою.

2. Велика квітка чи плід на кінці стебла рослини.

На грядках жовтіли здорові голови гарбузів.

3. Розумна людина.

Оце ти, Лілю, голова! Бач, що придумала, щоб слухачам легше запам’ятовувалося!

4. Головний у якій-небудь справі, керівник чогось.

Голова батьківських зборів запросив до виступу психолога.

То ж гадаю, мем про «не все так однозначно» віднині нагадуватиме вам і про поділ слів у нашій мові.