У ефірі «Радіо Перше» побувала Ярослава Яковлєва — культорологиня, кураторка проєкту «Бієнале Шептицький: відповідальність бути» та амбасадорка збереження культурної спадщини.

Говорили про «Бієнале Шептицький: відповідальність бути» — мистецько-просвітницький проєкт, який переосмислює постать митрополита Андрея Шептицького та його спадщину крізь призму сучасності. Ярослава розповіла про ідею та програму Бієнале, його учасників, мистецькі й культурні події, а також про те, чому сьогодні важливо по-новому говорити про Шептицького, його відповідальність, меценатство, культуротворення та служіння суспільству.

Проєкт «Бієнале Шептицький: відповідальність бути» реалізовується за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради в межах програми «Партнерство задля розвитку».

Яким має бути правильний домашній догляд за шкірою обличчя, поділилась косметологиня Анастасія Куценко by https://radiopershe.com

У студії — Ганна Курцановська, журналістка Платформи пам’яті «Меморіал».

Говорили про розділ «Пам’ять» у книзі «Оленівка. Злочин. Пам’ять. Поламана система» — виданні, присвяченому трагедії українських військовополонених в Оленівці та пам’яті про загиблих захисників Маріуполя. А також Ганна розповіла про роботу над текстами, історії бійців Маріупольського гарнізону та про те, як важливо зберігати пам’ять про кожного.

Тексти про Маріупольський гарнізон, журналістику пам’яті та про рідний Донецьк — слухайте розмову з Ганною Курцановською у програмі «Інший погляд» на Радіо Перше.

У програмі «Інший погляд» на Радіо Перше — акторки Христя Люба та Євгенія М'якенька! Під час ефіру говорили про виставу «Поліандрія. Анатомія любові», прем’єрні покази якої відбудуться 10–11 вересня у Театрі Заньковецької.

Христя Люба та Євгенія М'якенька розповіли про свою роботу над виставою та особливості постановки, а також про те, як через історію персонажів на сцені досліджуються любов, стосунки, вибір і складність людських почуттів. Що стоїть за назвою «Поліандрія. Анатомія любові»? Про що ця вистава змушує замислитися та чому її варто побачити наживо — слухайте в ефірі програми «Інший погляд» на Радіо Перше.

Сьогодні поговоримо про українську в школі — і з’ясуємо, чи закінчується мовний урок разом із дзвінком на перерву.

А відповідь — ні. Напередодні нового навчального року освітянам нагадали про правила використання державної мови в закладах освіти. І тут є дуже важливий момент. Українська — це не лише мова, якою вчитель проводить урок. Державною мовою має відбуватися освітній процес, виховні та інші заходи, пов’язані з діяльністю школи.

Але й це ще не все. Мовні вимоги стосуються також спілкування під час перерв, позакласних заходів, робочих чатів і комунікації з батьками. Тобто якщо після уроку вчитель заходить у батьківський чат, то це вже не зовсім його особисте спілкування. Якщо там обговорюють навчання, організацію шкільного заходу, домашнє завдання чи інші питання, пов’язані з освітнім процесом, — комунікація має відбуватися українською.

І тут мені хочеться звернути увагу не стільки на правила, скільки на саме поняття мовного середовища. Дитина вивчає українську не тільки на уроці української мови. Вона чує її в коридорі. На перерві. У спортзалі. На гуртку. Від учителя. У спілкуванні з адміністрацією. У повідомленні від класного керівника. І саме з таких щоденних ситуацій складається звичка користуватися мовою.

Тому школа — це не просто місце, де викладають українською. Це місце, де живуть українською.

А ще в цій пам’ятці є важлива порада педагогам: мовні вимоги варто пояснювати учасникам освітнього процесу спокійно й аргументовано, особливо коли виникають запитання чи суперечки. Бо мова найкраще закріплюється не через сварку, а через щоденну практику.

Тож нехай цього навчального року українська починається не з першого уроку — нехай вона починається щодня з «Доброго ранку!» біля шкільних дверей.

Сьогодні поговоримо про українські імена, які звучать так, ніби їх щойно привезли з Європи, хоча насправді вони мають дуже давнє слов’янське коріння.

От, наприклад, Зоряна. Звучить сучасно, мелодійно і навіть трохи казково. Але ніякого імпортного походження тут немає. Ім’я пов’язане зі словом зоря — зірка, небесне світило.

Або Сніжана. Нам може здаватися, що це просто красиве сучасне ім’я. Насправді воно утворене від слова сніг, буквально — «сніжна», «пов’язана зі снігом».

Ще цікавіше — Рута. Це ім’я збігається з назвою рослини — рути. І тут мова переплітається з культурою: рослина рута давно присутня в українській традиції, фольклорі та піснях.

А тепер — Міра. У сучасному вжитку це ім’я може сприйматися як самостійне. Але його також використовують як коротку форму імені Мирослава. А саме ім’я Мирослава складається з двох слов’янських основ — мир і слава.

І ось що в цій історії мені подобається найбільше.

Ми часто думаємо, що українські імена мають звучати неодмінно якось «по-старовинному». А потім зустрічаємо Міру, Руту чи Зоряну — і розуміємо: українське може звучати цілком сучасно, легко й органічно в будь-якому європейському середовищі. До речі, в українській традиції є ще безліч таких імен: Мирослава, Любомира, Ярослава, Весна, Лада, Богдана.

І це хороший привід нагадати: ім’я — це не просто набір звуків. У ньому можуть зберігатися давні слова, значення, уявлення наших предків про світ і навіть пам’ять про те, що вони вважали красивим і важливим.

Тож коли наступного разу почуєте ім’я, яке здається вам дуже сучасним, спробуйте запитати: а може, воно набагато старше за нас?

Сьогодні дістанемо з мовної скрині кілька слів, які майже зникли з повсякденного вжитку, але деякі з них просто зараз повертаються в українську.

Почнімо з відлоги.

Звучить так, ніби це якась складна деталь старовинного одягу. І справді — відлога — це те, що сьогодні ми називаємо капюшоном.

А ось жижки нам уже трохи знайомі. Щоправда, здебільшого завдяки одному вислову — «жижки затремтіли». Жижками колись називали частину ноги під коліном. Саме слово майже вийшло з активного вжитку, але збереглося у фразеологізмі. І це прекрасний приклад того, як фразеологізми можуть зберігати слова, які ми вже перестали вживати окремо.

А тепер — слово, яке хочеться повернути просто через його красу. Зорецвіт. Так колись називали айстру. Зоря і цвіт — і перед нами буквально квітка, схожа на зірку.

Ще одне давнє слово — вертоград. Так називали сад. Сьогодні воно має переважно художнє, архаїчне звучання.

А тепер — ланіти і варґи. Ланіти — це щоки, а варґи — губи.

І, до речі, ланіти вже потроху повертаються не лише в літературу. Це слово можна почути й у сучасній музиці.

Але тут важливо не впасти в іншу крайність. Повернення забутих слів не означає, що ми маємо замінити ними всю сучасну лексику й почати розмовляти так, ніби щойно вийшли зі старовинного літопису. Мова сама відбирає те, що їй потрібно. Якісь слова повертаються в повсякденне мовлення, якісь залишаються в літературі, фольклорі чи окремих регіонах. Але знати їх варто. Бо коли ми повертаємо слово з небуття, ми повертаємо не просто набір звуків.

Ми повертаємо частинку мовної пам’яті.

Сьогодні з’ясуємо, чим відрізняються невинність і невинуватість — і чому в суді ці слова краще не плутати.

На перший погляд, невинність і невинуватість — майже близнюки. Обидва слова говорять про те, що людина не винна. Але між ними є важлива різниця.

Невинуватість — слово насамперед юридичне. Воно означає відсутність вини у скоєнні злочину, правопорушення чи проступку.

Тому кажемо: презумпція невинуватості,
довести свою невинуватість,
юридична невинуватість.

Наприклад: «Обвинувачений довів свою невинуватість у скоєнні злочину».

А невинність — поняття значно ширше. Це моральна чистота, безгрішність, відсутність життєвого досвіду, а в певних контекстах — цнотливість.

Тому можемо сказати: невинність дитини,
невинність погляду,
втратити невинність.

І ось тут маємо дуже красивий приклад того, як два споріднені слова можуть розповідати про зовсім різні речі. Людина може довести свою невинуватість у злочині, але водночас втратити душевну невинність, зіткнувшись із суворою реальністю.

Тож якщо говоримо мовою права — згадуємо невинуватість. Якщо йдеться про моральну чистоту, безпосередність чи відсутність життєвого досвіду — невинність. І запам’ятаймо просту підказку: невинуватість — про вину;
невинність — про душу.

Сьогодні розберемо дві пари схожих слів, які легко сплутати, хоча значення в них зовсім різні.

Почнімо зі слів талант і талан. Талант — слово знайоме всім. Це природні здібності людини до певного виду діяльності.

Наприклад: музичний талант, поетичний талант, талант до танців.

Можна сказати: «Катерина з дитинства мала талант до танців».

А от талан — зовсім інша історія. Талан — це удача, щаслива або нещаслива життєва доля. Наприклад: «Не мав він талану в житті».

І ось тут виникає цікава річ: людина може мати великий талант, але не мати талану. Тобто здібності є, а от із життєвою удачею не склалося.

А тепер друга пара — наразі і на часі. Вони звучать майже однаково, але значення різні. Наразі — це «зараз», «поки що», «на цей момент».

Наприклад: «Наразі ми не маємо остаточної відповіді».

А на часі — означає, що щось важливе, потрібне або актуальне саме тепер. Тож повернімося до нашого маленького тесту. «Питання деокупації українських земель зараз…» Що поставимо на місце крапок — наразі чи на часі? Правильна відповідь — на часі.

«Питання деокупації українських земель зараз на часі». Бо йдеться не просто про те, що це питання існує зараз, а про його актуальність і важливість саме тепер.

Отже, запам’ятаймо. Талант — це здібності. Талан — доля й удача.

А наразі — це зараз, на часі — те, що актуальне й потрібне зараз.

Ось так кілька літер можуть змінити не просто слово, а весь його зміст.

Лінія втечі: ІЛОНА ДЕМЧЕНКО, програмна директорка Jam Factory