На вухах: Aircraft "Люди"

Відправили наших Алевтину Швецову та Зіновія Карача до США. Правда, поки що не за океан. А у львівський епіцентр Америки - America House Lviv ❤️

Слухайте розмови ведучих Радіо ПЕРШЕ із тими, хто творить Америку у Львові з епіцентру святкування 250-річчя проголошення Декларації про Державну Незалежність США.

З них ви дізнаєтесь і про роботу Американського Дому у Львові, і про розвиток у нашому місті американського футболу, і про американські танці, а також про сміливих американців, які попри війну осіли на Львівщині і досліджують її із різних боків.

В ефірі Радіо Перше говорили про масштабний книгообмін «Книжкова площа – 2026». Гостями студії стали ініціаторка проєкту та проєктна менеджерка Львівської муніципальної бібліотеки Катерина Алєксєєнко й журналістка, комунікаційниця книгообміну Ольга Бомко.

Під час розмови розповіли, як цьогоріч долучитися до книгообміну, які книги можна приносити, як працюватимуть точки збору та чому «Книжкова площа» стала не просто акцією, а справжньою спільнотою людей, яких об'єднує любов до читання.

Шукайте пункти прийому книг і деталі про подію на сайті:

https://lmb.lviv.ua/book-area

- про бої за Маріуполь;

- полон та звільнення;

- про допомогу родинам зниклих без вісти та військовополонених

У студії Радіо Перше побував фотограф, документаліст і режисер Лесь Касьянов. Говорили про документальний проєкт «(Не)Відомий Голокост», присвячений трагічним подіям нацистської окупації Херсона під час Другої світової війни.

Фільм, створений Лесем Касьяновим спільно з істориком Юрієм Капаруліним, розповідає про маловідомі сторінки історії міста: винищення єврейської громади, долю військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні та ромського населення. Автори прагнули повернути пам'ять про жертв, історії яких десятиліттями залишалися замовчуваними.

Під час розмови говорили про роботу над стрічкою, пошук архівних матеріалів і свідчень очевидців, а також про те, чому збереження історичної пам'яті сьогодні є особливо важливим.

У студії Радіо ПЕРШЕ поспілкувалися з фотографинею Анною Сікорською — авторкою фотокниги «Невидимі кайдани».

Це документальне видання випускниці факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка Анни Сікорської, присвячене темам болю та надії, фіксуючи емоції та внутрішній стан учасників — родин військовополонених, ветеранів і учасників акцій на підтримку полонених і безвісти зниклих.

Гостя студії – Леся Бордун, начальниця управління політики майнових відносин та сфери публічних закупівель Департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації .

В ефірі говорили про «закупівельний пазл» і прозоре ціноутворення в будівництві на Львівщині. Йшлося про вплив на закупівельний процес нових нормативів, постанову №1512 та врахування реальних економічних умов, процес аналізу цін, новий рівень кошторисної зарплати тощо.

📌 Також нагадуємо, що 28 липня Департамент економічної політики Львівської ОДА проведе чергове навчання в межах проєкту «Школа учасника закупівель». Це безкоштовний курс для підприємців, які хочуть навчитися працювати із системою Prozorro, правильно готувати тендерні пропозиції, аналізувати тендерну документацію та успішно брати участь у публічних закупівлях.

Детальну інформацію та умови реєстрації шукайте тут:

https://www.facebook.com/deploda

Козацький скоропис, сила письма від руки та тренд на рукописи — саме про це говорили в ефірі Радіо Перше з художницею-каліграфинею Ольгою Верменич.

Козацький скоропис — унікальна українська традиція письма, що сформувалася в добу Гетьманщини. Це не просто швидкий спосіб писати, а особливе мистецтво з власним ритмом, пластикою літер і характером. Недарма Ольга Верменич порівнює його з бойовим танцем, а перо — із шаблею, адже і те, й інше потребує точності, майстерності та багаторічної практики. Окрему увагу приділили письму від руки. Каліграфія розвиває увагу, дрібну моторику, пам'ять, вчить зосередженості та допомагає впорядковувати думки. Саме тому практика письма залишається важливою і для дітей, і для дорослих.

Дякуємо Ользі Верменич за цікаву розмову про українську каліграфію, традиції письма та культурну спадщину, яка продовжує надихати й сьогодні.

Сьогодні поговоримо про фемінітиви. А саме про те, “чи потрібно використовувати фемінітиви у множині?” Саме таке питання одного з ранків під час прямого ефіру прилетіло у месенджер нашій Каріні Дмитраш. Оскільки йшлося про слова лікар і лікарка, то з них і розпочнемо. Отож…

Отож, якщо одна жінка — лікарка, то кілька жінок — лІкарки. Так само, як журналістка — журналістки, студентка — студентки, директорка — директорки.

Насправді все доволі просто. Більшість фемінітивів утворюють множину за звичними для української мови правилами.

Наприклад, фемінітиви на суфікс -к- у множині зазвичай мають закінчення -и. Тому й отримуємо: лікарки, журналістки, студентки, директорки.

Фемінітиви із суфіксом -иця у множині отримують закінчення -і. Наприклад: випускниця — випускниці, очільниця — очільниці.

Подібне правило діє і для слів на -иня. Тож правильно казати: кравчиня — кравчині, господиня — господині, майстриня — майстрині.

А фемінітиви на -еса утворюють множину за звичною моделлю: поетеса — поетеси, стюардеса — стюардеси.

До речі, більшість цих форм не є новими. Вони давно існують в українській мові й підкоряються тим самим граматичним законам, що й інші іменники. Українська граматика має свої закономірності. А знаючи їх, набагато легше почуватися впевнено у світі слів.

Сьогодні поговоримо про слова, які ми вважаємо звичними українськими, хоча поруч із ними існують давні й дуже колоритні питомі відповідники.

Час від часу в мовних дискусіях можна почути суперечки про запозичення. Одні переймаються англізмами, інші — росіянізмами, а хтось звертає увагу на слова, які прийшли до нас із польської мови.

І тут важливо пам’ятати: українська мова формувалася століттями, взаємодіючи з багатьма народами та культурами. Тому запозичення — це природний процес. Але водночас цікаво знати й пам’ятати власні, питомі українські слова.

Наприклад, поряд зі словом «чекати» в українській мові живе красиве слово «ждати». Поряд із «тримати» — «держати». Поряд зі словом «смажити» — «жарити». І це — не помилка!

Замість популярних сьогодні «смаколиків» можна сказати «ласощі». А замість «перепрошую» — просте і щире «пробачте».

Деякі з цих слів ми часто зустрічаємо в літературі, народних піснях чи творах класиків. Інші досі активно живуть у різних регіонах України. І чим більше таких слів ми знаємо, тим виразнішим стає наше мовлення.

А це був «Мовний патруль» на Радіо ПЕРШЕ. Мене звати Лілія Криницька. Плекаймо своє, відкриваймо красу української мови і користуймося її багатством.