У програмі «Інший погляд» поспілкувалися з театрознавцем Романом Лаврентієм, членом експертної ради Всеукраїнського театрального Фестивалю-Премії ГРА (Great Real Art).

Обговорили ідею та значення події, а також цьогорічну географію проєкту, номінантів і перебіг фестивалю. ГРА – це щорічний конкурс, який підсумовує найяскравіші театральні здобутки року

Народні засоби в косметології, чи працюють вони? Розповіла косметологиня, Анастасія Куценко by https://radiopershe.com

У програмі «Інший погляд» гостями ефіру стали Вікторія Слющинська та Володимир Пилип'юк, які розповіли про створення поетичного фотоальбому «Обірваних рядків змовкаюча струна…».

Ця книга об’єднала вірші поета, науковця й культурного діяча Богдана Слющинського та світлини телеоператора й фотохудожника Віктора Дєдова. Історія створення книги є глибоко трагічною. Богдан Слющинський загинув 9 квітня 2022 року внаслідок осколкового поранення серця під час російських обстрілів Маріуполя. Віктора Дєдова було вбито 11 березня того ж року — уламок снаряда вразив сонну артерію. Через окупацію міста тіла митців залишилися на тимчасово захопленій території.

Після їхньої загибелі родини почали збирати творчий доробок, щоб зберегти пам’ять про них і культурне життя довоєнного Маріуполя. Донька Богдана Слющинського Вікторія перечитала всі його поезії та підібрала до кожного вірша відповідні фотографії Віктора Дєдова. Саме вона стала ініціаторкою створення такого формату книги, відзначивши глибоку спорідненість між поетичним словом і філософією світлин.

Керівником проєкту виступив Володимир Пилип’юк — директор видавництва «Світло й Тінь», а дизайн і технічне редагування здійснила його дружина Дарина Пилип’юк.

Фотоальбом побачив світ 4 червня 2025 року накладом 500 примірників. До нього увійшли вірші з прижиттєвих збірок Богдана Слющинського, що охоплюють різні періоди його творчості.

На вухах: Ницо Потворно "Самотні разом назавжди"

На вухах: MOLODI feat. Monokate "Танцювати поки живі ..."

На вухах: Максим Бородін "В перше чергу"

На вухах: Маша Кондратенко "лямур"

На вухах: Klavdia Petrivna "SLAY"

Сьогодні я вас переконаю, що усе пізнається в порівнянні – є щось краще, щось гірше, а щось і просто нікуди не тулиться… Щоби виражати якісні відношення між предметами і явищами, мова створила для нас ступені порівняння. А ось і основні 5 правил, які треба знати, щоби вживати ступені порівняння грамотно!

Правило перше. НЕ ВЖИВАЙТЕ слово “самий” для утворення ступенів порівняння в українській мові.

Самий гарний – найгарніший; самий великий – найбільший;

всього самого найкращого – всього найкращого.

* Натомість “самий” у нас існує в інших значеннях: “той самий чоловік“, “під самий новий рік“, “біля самої гори“.

Правило друге. НЕ УТВОРЮЙТЕ ступені порівняння від якісних прикметників типу русявий, смаглявий, сіруватий, маленький, величенький, премудрий; прикметники, що мають непорівнювану ознаку хворий, німий, голий тощо.

Правило третє. НЕ ЗМІШУЙТЕ просту (добріший) і складену (більш добрий) форми ступенів порівняння.

Більш добріший – добріший або більш добрий;

менш солодший – солодший або більш солодкий;

найбільш коротший – найкоротший або найбільш короткий.

Правило четверте. Підсилювальні частки ЩО, ЯК зі ступенями порівняння пишемо РАЗОМ. Як наймиліший – якнаймиліший; як найвищий – якнайвищий; що найкращий – щонайкращий.

Правило п’яте. Прикметники вищого ступеня порівняння вживаємо з прийменниками ВІД, ЗА або сполучниками НІЖ, ЯК.

Він сильніший мене – він сильніший від мене; немає нічого кращого, чим справжня дружба – немає нічого кращого, як справжня дружба;

дуб крислатіший, чим клен – дуб крислатіший, ніж клен.

Конструкції без прийменника або із займенником ЧИМ є НЕНОРМАТИВНИМИ.

Сьогодні розповім вам про давнє українське слово сіни та звідки воно походить.

Попри засилля запозичень у сучасній лексиці, українська мова зберігає чимало власних назв для частин житла. Деякі з них поступово зникають із повсякденного вжитку, хоча колись були невіддільними від побуту. Проте це слово настилки рідне для мене, що з мого повсякденного вжитку не зникне ніколи. У моєму рідному Дермані на Рівненщині перехідне приміщення між вулицею та житловою частиною називають сіни.

Словник української мови у 20 томах визначає їх як простір між входом і кімнатами - фактично те, що сьогодні назвали б коридором.

Великий тлумачний словник додає, що це – передня частина будинку або холодне приміщення, яке з’єднувало хату з ґанком чи ділило її на дві половини.

У народній архітектурі сіни виконували одразу кілька важливих функцій:

захищали житло від холоду та вітру;

були місцем для зберігання господарських речей;

у деяких хатах у сінях навіть будували піч;

звідси часто був вхід до комори або на горище.

Мовознавці виводять сіни від праслов’янських форм sěnь / sěni, що означали накриття чи навіс перед житлом. Споріднені слова й досі існують у польській, чеській та словацькій мовах. Це свідчить, що поняття сіней було спільним для давніх слов’ян. Важлива деталь: слово вживається лише у множині - це типове pluralia tantum, як "двері" чи "штани". Наголос падає на перший склад: сІни.