На вухах: Спів братів "Марафон"

На вухах: Уляна Дель Рей "Краще, що сталось за цю війну"

Кіносвіт: серіал "Наркозлодії"

На вухах: Віктор Павлік "Я дякую тобі, що ти моя"

Сьогодні поговоримо про особливості української мови, які дійшли до нас ще з ХІ століття! Докази? Прошу!

Написи у Софійському соборі в Києві ХІ-ХІІ ст. свідчать про те, що мова українців відрізнялася від інших слов'янських. І мала багато особливостей, які збереглися дотепер.

На стінах святині багато графіті з характерним для української мови закінченням "-ові", "-єві". Наприклад, "Господи поможи рабу своєму Лазореві". Це третя чверть XII ст. Формула "Господи поможи" канонічна. Люди бачили її, скажімо, на печатках, вона була незмінна, а ось ім'я варіювалося. Його не завжди писали так, як вимагала церковнослов'янська мова, а так, як звикли говорити. Тож писали не Даниїлу, а Данилові, не Петру, а Петрові, Дмитрові.

В XI ст. імена в називному відмінку писали із закінченням "о", як у сучасній українській мові - Петро, Марко, а не Марк.

Завдяки графіті ми знаємо імена й прізвища, які носили наші предки у середньовіччі: Стефан, Трохим, Жизнобуд, Михайло Домосід, Михалько Неженович, Іван Сліпко, Олекса Хавзійко, Ігнатій Маєстат, Ілля Копилович, Тудор Туубинов, Іван Янчин, Тудор Борзятич. Тепер ми знаємо, що прізвища чи прізвиська з'явилися в XI ст., а не в XIV-XV ст., як вважалося раніше. Цікаво, що в ті далекі роки люди дотримувалися правил написання. Біля ікони св. Фоки невідомий автор залишив звернення, в якому використав кличний відмінок "Фоко", і просив допомогти "у морі".

А ще графіті XI-XIII ст. фіксують дієслова минулого часу із закінченням на "в" - ходив, писав, молив, дієслова із закінченням на "ти" - писати, долучити, закінчення "у" в родовому відмінку однини слів чоловічого роду - спору, м'яке "ц" наприкінці слів — чернець, Валерця.

То ж ось ще і ще підтвердження того, що наша мова – прадавня і особлива. І вона автентична та розвивається, але зберігає через віки і свої особливості. Цінуймо її і бережімо.

Сьогодні розповім вам про 10 українських слів із забутим значенням. А потім ще й додамо до них пригорщу слів, які безумовно прикрасять сучасну мову.

Отож, забуті українські слова. В українській мові збереглось багато слів, значення яких у наш час не всім відомо. Ця добірка може здивувати сучасного українця. І розпочнемо з….

Герць - двобій, поєдинок.

Бузувір - релігійно нетерпима людина, запеклий фанатик.

Притичина - перешкода або пригода.

Перебендя - людина, яка вміє дотепно розповідати. Також так називали вередливу особу.

Блават - волошка. Ще так називали шовкову тканину блакитного кольору.

Ринва - труба, жолоб для дощової води.

Ґевал - незграбна чи некультурна людина.

Свічадо - дзеркало або підвісний свічник.

Кавалок - шматок чогось. Це слово часом вживають у розмовній мові.

Легіт - легкий приємний вітерець.

А ось і гарні та забуті слова. Пря – спір, змагання, боротьба.

Майво – повільне, плавне коливання вітром легких предметів.

Ралець - тобто подарунок.

Погін – швидкість.

Вільна днина – вихідний день.

Мжа – густий дрібний дощ.

Товкущий – непосидючий, рухливий, роботящий.

Сьогодні ми з’ясуємо усе про слова зараз, наразі і тепер, та чи є між ними різниця? Отож.

Слова зараз, наразі і тепер – це синоніми, які відрізняються стилістичним забарвленням та відтінками значення.

«Зараз» є найбільш точним і короткочасним. Використовується як у розмовному, так і в писемному мовленні для позначення саме ось цього моменту часу.

Приклади: Я зараз розповідаю вам про слова зараз, наразі і тепер.

Або ж: Зараз ви слухаєте програму Мовний патруль. Тобто це відбувається саме у цю конкретну мить.

А от слово «тепер» є найбільш гнучким за часовою протяжністю, часто підкреслює зміну ситуації або порівняння з минулим, і вживаємо ми його зі значенням «у наш час».

І нарешті «наразі» – воно вживається переважно в офіційно-діловому та публіцистичному стилях, має відтінок тимчасовості, означає «поки що», «на цей час». Приклади: Наразі ситуація стабільна.

То ж зараз я завершую Мовний патруль, тепер ви знаєте ще більше, і ми почуємося з вами у звичний час на Радіо ПЕРШЕ, адже наразі жодних змін ми не плануємо!

Сьогодні поговоримо про … мнясо і тремпеля або ж чим унікальний слобожанський діалект.

Отож, Слобожанщина. Нині це частина Сумщини, Харківщини, Полтавщини, Луганщини, Донеччини, а також Білгородска область і частини Воронізької та Курської. Історично – це територія п'яти українських козацьких полків Слобожанщини XVII—XVIII століть. Тобто – українські землі.

Слобожанський діалект сформувався у XVII ст. Тоді на ці землі переселялися люди з Поділля, Чернігівщини, Полтавщини й інших українських земель. З іншого боку, відбувалося заселення з Московського царства. Тут проходила захисна лінія від набігів кримських татар, була потреба швидкої колонізації земель. Люди контактували з татарами, болгарами, греками, євреями та ромами.

Мову Харкова формували представники тих етносів, які проживали там. Це українці, росіяни, німці, поляки та євреї. За Російської імперії місто було переважно російськомовним. Українською розмовляли передусім вихідці навколишніх сіл та містечок. І нарешті у 1920 роки відбулася українізація Харкова. Місцевий діалект сформувався унаслідок синтезу північних і середньонаддніпрянських говірок. Частково на цей процес вплинули південноросійські говори.

До прикладу для слобожанського діалекту характерне "акання". Воно типове для говірок, що контактують з російськими діалектами. Є "укання", що розвинулося як опозиція до "акання". Звукосполуку "мн" можуть вживати замість "мй". Кажуть "памнять" та "мнясо". М'якше вимовляють шиплячі та "р" у кінці складу. То ж тут цілком цілком нормально почути "лікарь", "базарь", "пужарь". Якщо згадати морфологію, то досить прикметні форми "ходю", "носю", "просю" на противагу літературним "ходжу", "ношу", "прошу".

А ще там кажуть "тремпель" на вішалку для одягу і "раклО" - на дрібного крадія, шахрая. До речі, "ракло" є у словниках одеського кримінального жаргону, тобто воно характерне і для інших говірок.

На сьогодні я підготувала ще одну добірку чудових містких прислівників, якими можна упевнено заміняти цілі фрази. Отож, розпочнімо!

НАВДИВОВИЖУ: "Вона виконала ці завдання якісно, та ще й швидко — просто навдивовижу" (в значенні "на подив", "до здивування", "неймовірно"). Вживається це слово і в значенні "дуже добре", "надзвичайно", наприклад: "Хор заспівав навдивовижу гарно".

НАВЗАВОДИ: "Діти бігали навзаводи" (в значенні "змагаючись у швидкості", "наввипередки").

НАВЗНАК: "Вона споглядала зорі, лежачи на піску навзнак" (у значенні "на спині", "обличчям догори").

СПЕРЕСЕРДЯ: "Важко поглянути на себе з боку, коли сперечаєшся спересердя" (в значенні "у стані обурення (роздратування, озлобленості)").

СПОГОРДА: "Їй здалося, що він розмовляє з нею спогорда" (в значенні "демонстративно пишаючись собою", "зверхньо").

СПРОКВОЛА: "Він нечасто розмовляв англійською, тому, коли довелося відповісти нею, добирав слова й говорив спроквола" (у значенні "не поспішаючи", "без належної активності").

ТОРІК: "Це було торік" (у значенні "минулого року").

УРІЗНОБІЧ: "Струмені води з фонтану розліталися врізнобіч" (у значенні "в різні боки").

УРОЗТІЧ: "Після завершення нудного виховного заходу учні вилетіли з класу врозтіч"(в значенні "в різні боки").

УЩЕНТ (ДОЩЕНТУ): "Опонент зруйнував його аргументи вщент (дощенту)" (в значенні "остаточно", "повністю", "до кінця", коли йдеться про знищення чогось).

УЩЕРТЬ: "Чашу наповнили ущерть" (в значенні "до країв", "повністю"). Можна вживати це слово і переносно для вказівки на повноту, розмаїття чогось, наприклад: "емоції сповнили душу вщерть".

Волонтер Ростислав Радиш

- про збори коштів

- поїздки в Покровськ та Бахмут

- про втому та вигоряння