Радість щодня (Solid Joys)

Блаженні ви, коли будуть вас зневажати та переслідувати, і наговорюватимуть на вас усяке лукаве слово, обмовляючи вас за Мене. Радійте й веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. (Матвія 5:11-12)

Християнський гедонізм говорить, що для віруючих є різні способи радіти в стражданнях. Всіх їх слід сприймати як вираз вседостатньої, всезадовольняючої Божої благодаті.

Один із способів радіти в стражданнях полягає в тому, щоб твердо зосередити наш розум на величі нагороди, яка чекає на нас після воскресіння. Результатом такого зосередження є те, що наш теперішній біль здається малим у порівнянні з тим, що гряде: "Я вважаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті порівняно з майбутньою славою, яка має з’явитися нам" (Римлян 8:18; пор. 2 Коринтян 4:16-18). Роблячи страждання терпимими, радість від нашої нагороди також зробить можливою любов.

"Любіть ворогів своїх, робіть добро, позичайте, нічого не очікуючи, – і буде вам велика нагорода" (Луки 6:35). Будь щедрим з убогими "і будеш блаженний, бо не мають чим тобі віддати; віддасться ж тобі у воскресінні праведних!" (Луки 14:14).

Впевненість у цій обіцяній нагороді перерізає пута земного і звільняє нас, роблячи спроможними платити ціну любові.

Інший спосіб радіти в стражданнях походить від впливу страждань на нашу впевненість у надії. Радість у стражданнях ґрунтується не лише на надії воскресіння і нагороди, але й на тому, як саме страждання працює задля поглиблення цієї надії.

Наприклад, Павло каже: "Хвалимося, коли страждаємо, знаючи, що страждання виробляє терпеливість, а терпеливість – досвід, а досвід – надію" (Римлян 5:3-4).

Іншими словами, радість Павла ґрунтується не лише на його великій нагороді, але й на наслідках страждань, що зміцнюють надію на цю нагороду. Страждання породжує терпеливість, а терпеливість породжує відчуття того, що наша віра є справжньою і непідробною, і це зміцнює нашу надію на те, що ми справді здобудемо Христа.

Отже, незалежно від того, чи ми зосереджуємося на багатстві нагороди, чи на очищувальному впливі страждань, Божа мета полягає в тому, щоб наша радість у стражданнях тривала.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Тепер я радію в моїх стражданнях за вас і доповнюю недостатність Христових страждань у моєму тілі задля Його тіла, яким є Церква. (Колосян 1:24)

Христос приготував жертву любові для світу, постраждавши і померши за грішників. Це – досконала жертва. Вона повністю заплатила за всі гріхи всього Його народу. Нічого не можна додати, щоб зробити цей дар кращим. Вона містить в собі все, за винятком одного – особистого представлення Самого Христа народам світу.

Божою відповіддю на цю нестачу є заклик до народу Христового (таких людей, як Павло) особисто представити страждання Христа світові. Роблячи це, ми "доповнюємо недостатність Христових страждань". Ми завершуємо те, для чого вони були призначені, а саме – особисте представлення людям, які не знають про свою безмежну цінність.

Але найдивовижніше в Колосян 1:24 – це те, як Павло доповнює недостатність Христових мук.

Він каже, що саме його власні страждання доповнюють страждання Христа. Це означає, що Павло демонструє страждання Ісуса, страждаючи сам за тих, кого він намагається привести до Христа. У його стражданнях вони мають побачити страждання Христові.

Ось дивовижний підсумок: Бог має намір, щоб страждання Христа були представлені світові через страждання Його народу.

Бог дійсно хоче, щоб Тіло Христове, Церква, переживало частину страждань, які пережив Він, щоб, коли ми проголошуємо Хрест як шлях до життя, люди бачили в нас знаки Хреста і відчували любов Хреста саме від нас.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Досить тобі Моєї благодаті, адже Моя сила виявляється в немочі! (2 Коринтян 12:9)

Це універсальна мета Бога для всіх християнських страждань: більше задоволення в Бозі і менше покладання на себе і світ. Я ніколи не чув, щоб хтось сказав: "Справді глибокі уроки життя прийшли через часи легкості та комфорту".

Але я чув, як сильні святі говорили: "Кожен значний прогрес, якого я коли-небудь досягав в осягненні глибини Божої любові і зростанні з Ним, прийшов через страждання".

Найбільш дорогоцінною перлиною є слава Христова.

Таким чином, Павло підкреслює, що в наших стражданнях звеличується слава вседостатньої благодаті Христа. Якщо ми покладаємося на Нього в нашому нещасті, і Він підтримує нашу радість у надії, тоді Він виступає як всезадовольняючий Бог благодаті і сили, Ким Він і є.

Якщо ми тримаємося Його, коли все навколо нашої душі відступає, то показуємо, що Він є більш бажаним, ніж все, що ми втратили.

Христос сказав стражденному апостолові: "Досить тобі Моєї благодаті, адже [Моя] сила виявляється в немочі!" Павло відповів на це: "Тому краще радо буду хвалитися своїми немочами, щоб оселилася в мені сила Христа. Через це радію в немочах, у клопотах, у нестатках, у вигнаннях та утисках за Христа, бо коли я немічний, – тоді я сильний" (2 Коринтян 12:9-10).

Отже, страждання, очевидно, задумане Богом не тільки як спосіб відлучити християн від самих себе і долучити до благодаті, але також як спосіб висвітлити цю благодать і дати їй сяяти. Саме це й робить віра: вона звеличує майбутню благодать Христа.

Глибинні речі життя в Бозі відкриваються і звеличуються саме в стражданнях.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Ось чому ми повинні бути надзвичайно уважними до почутого, щоби часом не відпасти. (Євреїв 2:1)

Ми всі знаємо людей, з якими таке сталося. Немає ніякого відчуття нагальності. Відсутня пильність. Немає ані зосередженого слухання, ані роздумів, ані зосередженого на Ісусі погляду. І результат – не стояння на місці, а поступове віддалення.

У цьому і полягає суть: немає ніякого стояння на місці. Життя в цьому світі не є озером. Це – річка. І вона тече вниз, до загибелі. Якщо ви не будете щиро слухати Ісуса, і щодня роздумувати про Нього, і щогодини спрямовувати на Нього свій погляд, то ви не стоятимете на місці, а натомість плистимете назад. Ви будете віддалятися від Христа.

Відпадіння – це смертельна річ у християнському житті. І ліками від нього, згідно з Євреїв 2:1, є "бути надзвичайно уважними до почутого".

Тобто, розмірковуйте про те, що Бог говорить у Своєму Сині Ісусі. Зосередьте свій погляд на тому, що Бог говорить і робить в Сині Божому Ісусі Христі.

Це не складний стиль плавання, якому треба навчитися. Єдине, що утримує нас від того, щоб гребти проти гріховної культури, – це не складність гребка, а наше гріховне бажання плисти за течією.

Не нарікаймо на те, що Бог дав нам важку роботу. Слухати, розважати, фіксувати погляд – це навряд чи можна назвати важкими посадовими обов’язками. Насправді, це взагалі ніякі не обов’язки. Це – урочисте запрошення бути задоволеними в Ісусі, щоб нас не заманювали вниз за течією оманливі бажання.

Якщо сьогодні ви віддаляєтеся, то однією з ознак надії, що ви є народженими згори, є відчуття докору за це та зростаюче бажання звернути свої очі на Ісуса, роздумувати про Нього і слухати Його в наступні дні, місяці та роки.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Тричі благав [я] Господа, щоб він відступився від мене, та Він сказав мені: Досить тобі Моєї благодаті, адже Моя сила виявляється в немочі! Тому краще радо буду хвалитися своїми немочами, щоб оселилася в мені сила Христа. (2 Коринтян 12:8-9)

Страждання, що приходять до християнина через переслідування, – чи вони такі ж самі, як і страждання від раку? Чи поширюються обітниці, дані стосовно чогось одного, на усе інше? Моя відповідь – так. Усе життя, якщо воно прожите у щирій вірі, в пошуках Божої слави та спасіння для інших людей, вас будуть очікувати певні перешкоди та страждання. Страждання, які випадають на долю слухняного християнина, є частиною ціни життя, що проходить в послуху Божому покликанню.

Обираючи йти за Христом дорогою, яку Він вказує, ми обираємо все, що на цій дорозі трапляється згідно з Його суверенним провидінням. Таким чином, всі страждання, які приходять на шляху послуху, є стражданнями з Христом і за Христа – чи це рак вдома, чи переслідування вдалечині.

І вони є "обраними" – тобто ми добровільно стаємо на шлях послуху, де нас спіткає страждання, і ми не нарікаємо на Бога. Ми можемо молитися, як це робив Павло, щоб страждання було усунене (2 Коринтян 12:8); але якщо Бог бажає, ми приймаємо його як частину ціни учнівства на шляху послуху, що веде на небо.

Всі переживання страждань на шляху християнського послуху – чи то від переслідувань, чи то від хвороби, чи то від нещасного випадку, – мають одну спільну рису. Всі вони загрожують нашій вірі в Божу доброту і спокушають нас зійти зі шляху послуху.

Тому кожна перемога віри та всяка витривалість у послуху є свідченням Божої благості і дорогоцінності Христа – незалежно від того, чи ворогом виступає хвороба, сатана, гріх чи нещасний випадок. Тому всі страждання, будь-якого роду, які ми переносимо на шляху нашого християнського покликання, є стражданнями "з Христом" і "за Христа".

З Ним у тому сенсі, що страждання приходить до нас, коли ми йдемо з Ісусом у вірі, і в тому сенсі, що ми переносимо все силою, яку Він дає через Своє співчутливе первосвященицьке служіння нам (Євреїв 4:15).

А для Нього – в тому сенсі, що страждання випробовує і доводить нашу вірність Його доброті і силі, і в тому сенсі, що воно відкриває Його цінність як вседостатньої компенсації і нагороди.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Запевняю вас: немає нікого, хто залишив би дім, або братів, або сестер, або матір, або батька, або дружину, або дітей, чи поля – заради Мене й заради Євангелії – і при цьому не одержав би в сто разів більше вже тепер, у цей час, в умовах переслідувань, – і домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і поля, а в майбутньому віці – вічне життя! (Марка 10:29-30)

Ісус має на увазі, що Він Сам компенсує будь-яку жертву.

До майбутніх місіонерів Ісус промовляє: "Обіцяю працювати для вас і бути поруч так, що ви ніколи не зможете сказати, що чимось пожертвували".

Як Ісус поставився до "жертовного" духу Петра? Петро сказав: "Ми залишили все й пішли за Тобою" (Марка 10:28). Чи схвалює Ісус цей дух "самозречення"? Ні, він докоряє.

Ісус відповів Петрові: "Ніхто ніколи не жертвує для Мене нічого, чого б Я не компенсував сторицею – так, в якомусь сенсі навіть у цьому житті, не кажучи вже про життя вічне у майбутньому віці".

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Я маю й інших овець, які не з цієї кошари, тож Мені треба і їх привести; вони почують Мій голос. (Івана 10:16)

Бог має Своїх людей у кожному народі світу. Він покличе їх через Євангеліє з силою Творця. І вони увірують! Яку силу несуть ці слова для подолання зневіри у важких місцях місіонерських полів!

Історія Пітера Кемерона Скотта є гарною ілюстрацією. Скотт, який народився в Глазго в 1867 році, став засновником Африканської внутрішньої місії. Але його починання в Африці не були успішними.

Перша подорож Скотта до Африки закінчилася важким приступом малярії, що змусило його повернутися додому. Пітер вирішив повернутися після одужання. Це повернення було особливо приємним для нього, тому що цього разу до нього приєднався його брат Джон. Але незабаром Джона звалила лихоманка.

Пітер самотужки поховав брата в африканській землі, і в муках тих днів поновив своє посвячення проповідувати Євангеліє в Африці. Проте його здоров’я знову підірвалося, і він був змушений повернутися до Англії.

Як Скотт спромігся вийти зі спустошеності та депресії тих днів? Так, він повністю віддав себе в Божі руки, але де йому було взяти сили, щоб повернутися до Африки? Людині це було неможливо!

Він знайшов сили у Вестмінстерському абатстві, на могилі Девіда Лівінгстона, яка й досі ще там. Скотт тихо увійшов, знайшов гробницю і став перед нею навколішки помолитися. На очі йому потрапив напис на могилі:

Я МАЮ Й ІНШИХ ОВЕЦЬ, ЯКІ НЕ З ЦІЄЇ КОШАРИ, ТОЖ МЕНІ ТРЕБА І ЇХ ПРИВЕСТИ.

Пітер піднявся з колін з новою надією. Він повернувся до Африки, і сьогодні, понад сто років потому, місія, яку він заснував, є живою, зростаючою силою для проповіді Євангелія на Чорному континенті.

Якщо ваша найбільша радість – відчувати наповнення Божою благодаттю та те, як вона виливається через вінця вашого серця іншим на добро, то найкраща новина в усьому світі – це те, що Бог зробить через вас неможливе для спасіння недосягнутих Благою Звісткою народів.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Для Бога все можливе. (Марка 10:27)

Суверенна благодать є джерелом життя для християнського гедоніста. Адже найбільше християнський гедоніст любить досвідчувати, як суверенна Божа благодать наповнює його аж по вінця і переливається через край для блага інших.

Християнські місіонери-гедоністи люблять досвід "не я, а Божа благодать, що була зі мною" (1 Коринтян 15:10). Вони насолоджуються істиною, що плід їхньої місіонерської праці повністю походить від Бога (1 Коринтян 3:7; Римлян 11:36).

Вони відчувають лише радість, коли Учитель каже: "Без Мене не можете робити нічого" (Івана 15:5). Вони скачуть, наче ягнята, від істини, що Бог зняв з їхніх плечей непосильний тягар нового творіння і поклав його на Свої плечі. Без жодних заздрощів вони кажуть: "Не тому, що ми спроможні, наче самі від себе, але наша спроможність – від Бога" (2 Коринтян 3:5).

Коли вони повертаються додому у відпустку, ніщо не приносить їм більшої радості, ніж сказати церквам: "Не смію говорити про те, чого не вчинив Христос через мене для навернення язичників" (Римлян 15:18).

"Для Бога все можливе!" – ці слова попереду несуть надію, а позаду – смирення. Вони є протиотрутою і від відчаю, і від гордості – ідеальними місіонерськими ліками.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Нас, котрі були мертві через наші переступи, [Бог] оживив разом із Христом, адже ви спасенні благодаттю. (Ефесян 2:5)

Велика місіонерська надія полягає в тому, що коли Євангеліє проповідується в силі Святого Духа, Сам Бог робить те, що не може зробити людина: Він творить спасенну віру. Поклик Бога робить те, що не під силу людині. Він воскрешає мертвих. Він творить духовне життя. Це як поклик Ісуса до Лазаря в гробниці: "Виходь!" І мертвий послухався і вийшов. Заклик створив послух, створивши життя (Івана 11:43). Так спасається кожна людина.

Ми можемо розбудити когось зі сну своїм покликом, але Божий поклик може викликати до життя те, що не існує (Римлян 4:17). Божий поклик непереборний в тому сенсі, що він може подолати будь-який опір. Він є безпомилково ефективним відповідно до Божого задуму – настільки, що Павло може сказати: "Кого ж [Бог] покликав, тих і оправдав" (Римлян 8:30), хоча ми виправдані лише нашою вірою.

Іншими словами, Божий поклик настільки дієвий, що він безпомилково створює віру, через яку людина виправдовується. Згідно з Римлян 8:30, всі покликані є виправданими. Але ніхто не виправдовується без віри (Римлян 5:1). Тому Божий поклик не може не мати належного ефекту. Він непереборно викликає до життя віру, яка виправдовує.

Людина цього зробити не може. Це неможливо. Тільки Бог може вийняти кам’яне серце (Єзекіїля 36:26). Тільки Бог може привести людей до Сина (Івана 6:44, 65). Тільки Бог може відкрити духовно мертве серце, щоб воно прислухалося до Євангелія (Дії 16:14). Тільки Добрий Пастир знає своїх овець і кличе їх на ім’я з такою переконливою силою, що всі вони йдуть за Ним – і ніколи не загинуть (Івана 10:3-4, 14).

Суверенна Божа благодать, що робить неможливе для людини через Євангеліє Ісуса Христа, є великою місіонерською надією.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Він, будучи сяйвом слави та образом Його сутності… (Євреїв 1:3)

Ісус має таке ж відношення до Бога, як сяйво до слави, або як сонячні промені до сонця.

Майте на увазі, що кожна аналогія між Богом і природними речами є недосконалою і буде спотворюватися, якщо ви станете наполягати на ній. Тим не менш, розглянемо для прикладу,

Тож я представляю вам цю велику Особу, щоб ви повірили в Нього, любили Його і поклонялися Йому. Він живий і сидить праворуч Бога з усією силою і владою, і одного дня прийде у великій славі. Він посідає це високе місце тому, що Сам є Богом Сином, "сяйвом слави та образом сутності" Отця.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»