Радість щодня (Solid Joys)

Він, будучи сяйвом слави та образом Його сутності… (Євреїв 1:3)

Ісус має таке ж відношення до Бога, як сяйво до слави, або як сонячні промені до сонця.

Майте на увазі, що кожна аналогія між Богом і природними речами є недосконалою і буде спотворюватися, якщо ви станете наполягати на ній. Тим не менш, розглянемо для прикладу,

Тож я представляю вам цю велику Особу, щоб ви повірили в Нього, любили Його і поклонялися Йому. Він живий і сидить праворуч Бога з усією силою і владою, і одного дня прийде у великій славі. Він посідає це високе місце тому, що Сам є Богом Сином, "сяйвом слави та образом сутності" Отця.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Багато разів і багатьма способами колись через пророків говорив Бог до наших батьків. А цими останніми днями заговорив до нас через Сина. (Євреїв 1:1-2)

Останні дні починаються з приходом у світ Сина. "Цими останніми днями заговорив до нас через Сина". Ми живемо в останні дні з часів Христа – тобто в останні дні історії, як ми її знаємо, перед остаточним і повним встановленням Царства Божого.

Автор Євреїв має на увазі ось що: Слово, яке Бог промовив через свого Сина, є вирішальним Словом. За власним задумом Сина, це слово було зафіксоване на віки в писаннях Нового Завіту. Він чітко подбав про це, щоб жодне покоління не вигадувало саме, що є вирішальним словом Божим. Це слово не зазнає в цьому віці ніякого оновлення, не буде замінене ніяким більшим словом. Це Слово Боже – Особа Ісуса, вчення і діла Ісуса, богонатхненно зафіксовані в апостольських писаннях, які ми називаємо Новим Завітом.

Коли я скаржуся, що не чую Слова Божого, коли відчуваю бажання почути голос Божий і засмучуюсь, що Він говорить не так, як я цього прагну, що я насправді кажу? Чи справді я кажу, що вичерпав це останнє, вирішальне Слово, відкрите мені так повно і безпомилково в Новому Завіті? Чи справді я вичерпав це Слово? Чи стало воно настільки частиною мене, що сформувало моє єство, дало мені життя і провід?

Чи я поставився до нього легковажно – пробігся по ньому, як по газеті, переглянув, як побіжну серію інтернет-публікацій, занурився, як дегустатор, а потім вирішив, що хочу чогось іншого, чогось більшого? Боюся, що в цьому я винен більше, ніж хочу визнати.

Бог закликає нас почути Його остаточне, вирішальне, невичерпне Слово – роздумувати над ним, вивчати його, запам’ятовувати, затримуватися над ним і вбирати в себе, поки воно не наситить нас до самого центру нашого єства.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Як Церква кориться Христові, так і дружини – чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх дружин, як Христос полюбив Церкву й віддав Себе за неї. (Ефесян 5:24-25)

Існує зразок любові в шлюбі, встановлений Богом.

Ролі чоловіка і дружини не однакові. Чоловік повинен приймати особливі підказки від Христа як Глави Церкви. Дружина повинна знаходити свої особливі підказки в Божому устрої для Церкви та її покорі Христу.

Таким чином, гріховні та згубні наслідки гріхопадіння починають змінюватися на протилежні. Гріхопадіння перетворило любляче лідерство чоловіка на вороже панування в одних і ліниву байдужість в інших. Гріхопадіння перетворило розумну, добровільну покірність жінки на маніпулятивну догідливість в одних жінок і зухвалу непокору в інших.

Довгоочікуване відкуплення, коли Месія нарешті прийшов в Особі Ісуса Христа, було не руйнуванням створеного порядку люблячого керівництва і добровільного підпорядкування, а його відновленням. Дружини, відновіть свою занепалу покору, беручи за взірець Божий намір про радісну Церкву! Чоловіки, відновіть своє занепале головування, взявши за зразок Божий намір про щедро люблячого Христа!

Я знаходжу в Ефесян 5:21-33 ці дві речі: (1) прояв християнського гедонізму в шлюбі і (2) напрямок, в який повинні спрямовуватися його імпульси.

Дружини, шукайте свою радість у радості вашого чоловіка, стверджуючи і шануючи його визначену Богом роль "голови" або лідера у ваших стосунках. Чоловіки, шукайте свою радість у радості вашої дружини, приймаючи на себе відповідальність здійснювати провід, як Христос веде Церкву і віддав Себе за неї.

Я хотів би свідчити про Божу благість у своєму житті. Я відкрив для себе християнський гедонізм того ж року, коли одружився – 1968-го. Відтоді ми з Ноель, у послуху Ісусу Христу, пристрасно, наскільки це можливо, прагнемо до найглибших і найтриваліших радощів, які тільки можливі. Занадто недосконало, часом не занадто сумлінно, ми шукали власної радості в радості один одного.

І ми можемо свідчити разом після майже 50 років подружнього життя: для тих, хто одружується, це шлях до здійснення найглибших бажань серця. Для нас шлюб став матрицею християнського гедонізму. Коли кожен шукає радості в радості іншого і виконує призначену Богом роль, таємниця шлюбу як притчі про Христа і Церкву знаходить свій прояв – для Його великої слави і для нашої великої втіхи.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Тому чоловік залишить батька й матір та пристане до своєї дружини, і будуть обоє одним тілом. Це велика таємниця, адже я говорю про Христа й Церкву. (Ефесян 5:31-32)

Тут, в Ефесян 5:31, Павло цитує Буття 2:24, де Мойсей говорив – і Ісус казав, що Бог говорив через Мойсея (Матвія 19:5): "Тому залишить чоловік свого батька й свою матір і пристане до своєї жінки – і стануть вони одним тілом". Павло каже, що це слово Боже, сказане до гріхопадіння, відноситься до Христа і Церкви, і тому містить в собі велику таємницю.

Це означає, що коли Бог вирішив створити чоловіка і жінку та укласти їхній шлюбний союз, Він не кидав кості, не тягнув соломинки і не підкидав монетку, щоб визначити, як вони будуть пов’язані одне з одним. Він дуже цілеспрямовано моделював шлюб за зразком стосунків між Його Сином і Церквою, які Він запланував споконвіку.

Тому шлюб є таємницею – він містить і приховує в собі набагато більше значення, ніж те, що ми бачимо ззовні. Бог створив людину чоловіком і жінкою та встановив шлюб, щоб вічні стосунки завіту між Христом і Його Церквою були відображені у шлюбному союзі.

Висновок, який Павло робить з цієї таємниці, полягає в тому, що ролі чоловіка і дружини в шлюбі не є довільно призначеними, але вкорінені в особливих ролях Христа і Його Церкви.

Ті з нас, хто одружені, повинні знову і знову замислюватися над тим, наскільки таємничим і чудовим є те, що Бог дарує нам у шлюбі привілей зображати величезні божественні реальності, нескінченно більші і вищі за нас самих.

Ця таємниця Христа і Церкви є основою моделі любові у шлюбі, яку описує апостол Павло. Недостатньо сказати, що кожен з подружжя повинен шукати свою власну радість у радості іншого. Це правда. Але цього недостатньо. Важливо також сказати, що чоловіки і дружини повинні свідомо копіювати стосунки, які Бог призначив для Христа і Церкви. Тобто, кожен повинен прагнути жити за особливим зразком чистого і благодатного Божого задуму про Христа і Церкву.

Сподіваюся, ви поставитеся до цього серйозно, незалежно від того, чи ви одружені, чи ні, чи ви старі, чи молоді. Одкровення про Христа-зберігача завіту і Його Церкву-зберігачку завіту лежить в його основі.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Тому‑то моліться так: Отче наш, Який на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє. (Матвія 6:9)

У Господній молитві Ісус вчить, що першочерговим завданням того, хто молиться, є просити нашого Небесного Отця зробити так, щоб Його ім’я святилося. У нас. У церкві. У світі. Всюди.

Зверніть увагу, що це – прохання, благання. Це не декларація чи проголошення. Це не вираз хвали, а саме прохання. Протягом багатьох років я неправильно читав Господню молитву, вважаючи, що вона починається з прославлення: "Слава Богу, ім’я Господнє святиться, вшановується, величається!". Але це не прославлення. Це благання. Це прохання до Бога подбати про те, щоб Його власне Ім’я святилося.

Це схоже на інший текст, Матвія 9:38, де Ісус говорить нам молитися до Господа жнив, щоб Він послав робітників на Свої жнива. Мене ніколи не перестає дивувати, що нас, робітників, інструктують просити господаря ферми, який знається на жнивах краще за нас, додати більше робочих рук на полі.

Але хіба це не те ж саме, що ми маємо в Господній молитві – Ісус каже нам просити Бога, Який безмежно ревнує за честь Свого Імені, про те, щоб Його ім’я святилося, що означає – вшановувалося, викликало захоплення, підносилося як надзвичайно дорогоцінне?

Що ж, це може нас дивувати, але так воно і є. І це вчить нас двом речам.

Приведіть своє серце у відповідність із ревністю Бога по тому, щоби святилося Його ім’я, і ваша молитва стане дуже ефективною. Нехай вашою першою та визначальною молитвою завжди буде благання про те, щоби святилося Боже ім’я, і тоді ваші молитви будуть напряму підключатися до сили та моці Божої ревності про Його ім’я.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Ніхто ніколи свого тіла не зненавидів, але годує і гріє його, як і Христос Церкву, бо ми – члени Його тіла. (Ефесян 5:29-30)

Зверніть увагу на останню фразу: "бо ми – члени Його тіла". І не забувайте, що Павло сказав двома віршами раніше, а саме, що Христос віддав Себе за нас, за Його Церкву, "щоби поставити її Собі славною Церквою". Таким чином, двома різними способами Павло дає зрозуміти, що Христос шукав свою радість у прагненні до святості, краси і щастя Свого народу.

Союз між Христом і Його нареченою настільки тісний ("одне тіло"), що будь-яке добро, зроблене їй, є добром, зробленим Йому Самому. А тоді цей текст чітко стверджує, що Господь прагне годувати, плекати, освячувати і очищати свою наречену, тому що в цьому Він знаходить Свою втіху.

За деякими визначеннями, це не може бути любов’ю. Любов, мовляв, повинна бути вільною від власного інтересу – особливо Христова любов, особливо та, що була явлена на Голгофі. Я ніколи не розумів, як такий погляд на любов може узгоджуватися з цим уривком зі Святого Письма.

Але те, що Христос робить для своєї нареченої, цей текст чітко називає любов’ю: "Чоловіки, любіть своїх дружин, як Христос полюбив Церкву..." (Ефесян 5:25).

Чому б не дозволити тексту самому визначати для нас, що таке любов, замість того, щоби приносити своє визначення з етики чи філософії? Згідно з цим уривком, любов – це прагнення Христа до власної радості у святій радості Його улюблених.

Неможливо виключити власний інтерес з любові, бо власний інтерес не є тотожним егоїзму. Егоїзм шукає свого особистого щастя за рахунок інших.

Христоподібна любов шукає власного щастя у щасті інших, а не за їхній рахунок. Вона навіть страждатиме і помре за улюбленого, щоб її радість набула повноти в житті і чистоті коханої людини.

Саме так полюбив нас Христос, і саме так Він закликає нас любити одне одного.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Чоловіки, любіть своїх дружин, як Христос полюбив Церкву й віддав Себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води в слові, щоби поставити її Собі славною Церквою. (Ефесян 5:25-27)

Причина багатьох нещасть у шлюбі полягає не в тому, що чоловіки та дружини шукають власного задоволення, а в тому, що вони не шукають його в задоволенні свого подружжя. Біблійний наказ чоловікам і дружинам полягає в тому, щоб шукати власну радість у радості свого подружжя.

Навряд чи в Біблії є більш гедоністичний уривок, ніж слова про шлюб в Ефесян 5:25-30. Чоловікам наказано любити своїх дружин так, як Христос полюбив Церкву.

Як він любив Церкву? У вірші 25 сказано, що він "віддав Себе за неї". Але чому? У вірші 26 сказано: "щоб її освятити" і очистити. Але чому він хотів це зробити? Вірш 27 відповідає: "щоби поставити її Собі славною Церквою"!

А! Ось воно! "Заради належної Йому радості перетерпів хрест" (Євреїв 12:2). Заради якої радості? Радості одруження зі своєю нареченою – Церквою. Радості представити Церкву Собі у викупленій кров’ю величі.

Ісус не збирається мати брудну і нечестиву дружину. Тому Він був готовий померти, щоб освятити і очистити Свою наречену, щоб Він міг поставити Собі дружину "славною". Він здійснив бажання Свого серця, віддавши Себе у стражданнях заради блага Своєї нареченої.

Далі Павло застосовує це до чоловіків у віршах 28-30: "Так і чоловіки повинні любити своїх дружин, як власні тіла. Хто любить свою дружину, той і себе любить. Адже ніхто ніколи свого тіла не зненавидів, але годує і гріє його, як і Христос Церкву, бо ми – члени Його тіла".

Ісус сказав чоловікам і дружинам – і всім іншим – "Любитимеш свого ближнього, як самого себе!" (Матвія 22:39). Подружжя є надзвичайним місцем застосування цього заповіту. Це не просто "як" ви любите себе. Але ви й справді любите себе. Коли ви любите людину, з якою Бог зробив вас одним тілом, ви любите себе. Тобто, ваша найбільша радість полягає в тому, щоб шукати найбільшої радості вашого подружжя.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Хто крав, хай більше не краде, але краще нехай працює, роблячи своїми руками добро, аби мав що подати тому, хто має потребу. (Ефесян 4:28)

Існує три рівні того, як жити з матеріальними речами: (1) ви можете красти, щоб отримувати їх; (2) або ви можете працювати, щоб отримувати їх; (3) або ви можете працювати та отримувати їх для того, щоби віддавати.

Занадто багато сповідуючих християн живуть на другому рівні. Ми прославляємо працю на противагу злодійству і дармоїдству, і вважаємо, що вчинили доброчесно, якщо відмовилися від злодійства і дармоїдства і віддали себе чесній праці за чесну зарплатню. Це не так вже й погано. Працювати краще, ніж красти і жебракувати. Але це не те, до чого закликає нас апостол.

Майже всі сили нашого суспільства спонукають нас жити на другому рівні: працювати, щоб отримувати. Але Біблія невпинно підштовхує нас до третього рівня: працювати та отримувати, щоби віддавати. "Бог спроможний збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви завжди в усьому мали повний достаток і збагачувалися всяким добрим ділом" (2 Коринтян 9:8).

Чому Бог благословляє нас достатком? Щоб нам вистачало на життя, а решту ми могли використовувати на всілякі добрі справи, які полегшують духовні та фізичні страждання – тимчасові та вічні. Достатньо для нас, багатство для інших.

Питання не в тому, скільки людина заробляє. Велика індустрія і великі зарплати – це факт нашого часу, і вони не обов’язково є злом. Зло в тому, що люди впадають в оману, вважаючи, що велика зарплата повинна супроводжуватися розкішним стилем життя.

Бог створив нас, щоб ми були провідниками Його благодаті. Небезпека полягає в переконанні, що цей провідник має бути вистелений золотом. Це не так. Підійде й мідь. Мідь може нести неймовірне багатство іншим. І в самому процесі, даючи, ми насолоджуємося найбільшим благословенням (Дії 20:35).

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Господнє ім’я ревниве. Він є ревнивим Богом. (Вихід 34:14)

Бог безмежно ревнує за честь Свого імені і відповідає страшним гнівом тим, чиї серця повинні належати Йому, але шукають іншого, як подружжя, що біжить за іншим коханням.

Наприклад, в Єзекіїля 16:38-40 Він говорить до невірного Ізраїлю,

Буду тебе судити за законом про перелюб та пролиття крові, – в Своєму обуренні й гніві виголошу тобі вирок кривавої смерті. Я віддам тебе в руки коханців, і вони зруйнують твої місця розпусти...

Вони зірвуть з тебе твої шати, відберуть предмети твоєї слави й залишать тебе оголеною і не покритою. Після цього зберуть проти тебе натовп, закидають тебе камінням і розсічуть тебе своїми мечами..

Закликаю вас прислухатися до цього застереження. Божі ревнощі за вашу неподільну любов і відданість завжди матимуть останнє слово. Що б не відвернуло вашу любов від Бога оманливою привабливістю, воно повернеться, щоб роздягнути вас догола і розсікти на шматки.

Це жахливо – використовувати своє дане Богом життя для перелюбу проти Всевишнього.

Але для тих з вас, хто справді з’єднався з Христом і дотримується обітниці покинути всіх інших, пристати тільки до Нього і жити для Його слави – для вас ревність Бога є великою втіхою і великою надією.

Оскільки Бог безмежно ревнує за честь свого імені, то будь-кому і будь-чому, якщо вони загрожують благу Його вірної дружини, Він протистоятиме з божественною всемогутністю. Це добра новина для вірної дружини – відданого Божого люду.

Божі ревнощі є великою загрозою для тих, хто грається в блудницю і продає своє серце світові, роблячи з Бога рогоносця (Якова 4:3-4). Але Його ревнощі є великою втіхою для тих, хто дотримується обітниць заповіту і стає чужинцем і вигнанцем у світі.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Якщо ж будете перебувати в Мені, а Мої слова перебуватимуть у вас, то чого б тільки забажали, просіть – і станеться вам. У цьому прославлений Мій Отець, щоб ви приносили багатий урожай і стали Моїми учнями... Це Я сказав вам, щоб Моя радість перебувала у вас і щоб ваша радість була повною. (Івана 15:7-8, 11)

Молитва шукає радості у плідному спілкуванні з Ісусом, знаючи, що Бог прославляється, коли ми приносимо врожай у відповідь на молитву. Чому ж діти Божі так часто не мають постійної звички до радісної, плідної молитви?

Якщо я не сильно помиляюся, одна з причин не стільки в тому, що ми не бажаємо, скільки в тому, що не плануємо.

Якщо ви хочете взяти відпустку на місяць, то не можете просто підхопитися одного літнього ранку і сказати: "Агов, їдьмо сьогодні!" У вас нічого не готово. Ви не знатимете, куди саме поїхати. Нічого не заплановано.

Але саме так багато хто з нас ставиться до молитви. Ми прокидаємося день за днем і усвідомлюємо, що суттєвий час, присвячений молитві, повинен бути частиною нашого життя, але нічого не готово.

Ми не знаємо, куди йти. Нічого не заплановано. Не виділено часу. Не визначено місце. Немає процедури. І ми всі добре знаємо, що протилежністю планування є не чудовий потік глибоких, спонтанних переживань у молитві, а та сама стара заїжджена колія.

Якщо ви не плануєте відпустку, то, ймовірно, просто залишитеся вдома і будете дивитися телевізор. Природний, неспланований потік духовного життя опускається до найнижчого рівня активності. Нам потрібні перегони для бігу і битва для боротьби. Якщо хочете оновлення у своєму молитовному житті, ви повинні планувати, щоб реально побачити його.

Тому мій простий заклик такий: Давайте цього самого дня знайдемо час, щоб переосмислити наші пріоритети і те, як в них вписується молитва. Прийміть нові рішення. Спробуйте якусь нову справу з Богом. Визначте час. Визначте місце. Виберіть уривок з Писання, який буде вашим провідником.

Не піддавайтеся тиранії тиску напружених днів. Ми всі потребуємо корекції посеред дистанції. Присвятіть цей день зверненню до молитви – для слави Божої і повноти вашої радості.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»