Непрочитане

Як там справи в анарха? 

Спойлер: внутрішні демони все бовтаються у його душі й не мають виходу. Чи знайде він першопричину своєї тривоги?

Жартівливо та глузливо «товариші по палаті» називають його Савонаролою. Чому?

Був такий італійський реформатор і бунтар Джироламо Савонарола. Він щиро вірував у Христа, був палким, непідкупним і порядним. Водночас він рішуче називав Рим Вавилоном і критикував священників через те, що замість християнського вчення вони займались якимись філософіями.

Його можна вважати справжнім рок-н-рольником, бо міг собі дозволити впасти в немилість за те, що назвав дружину владики церкви дияволом.

Оскільки Ватикан не міг вплинути на реформатора, то віддали наказ про відлучення його від церкви як єретика. Християнина до одуріння назвати єретиком. Дивовижно, правда? Його повісили, а потім спалили. Пригнічені прихильники закатованого проповідника намагалися розібрати кістки й попіл на згадку. Уряд заборонив відвідувати місця покарання, закрив площу для відвідин, а прах закатованого викинули в річку.

Тож слухайте другу частину, проводьте паралелі й діліться з нами своїми міркуваннями про це. Нам страх як цікаво!

У цій частині ми ближче познайомимося з головним персонажем твору — анархом. Поринемо в його біографію, хоча це й не буде теплою ванною. Стане ясно як білий день, що зовсім недавно анарх був пристрасним борцем за ідеї революції, вичавлював бога із себе й «допомагав» у цьому іншим, безжально викреслював імена людей зі списків «живих». Утім, із плином часу він зрозумів, що його уявлення не мають нічого спільного з реальною дійсністю, та опинився там, де ми його й застали.

Тож слухайте другу частину, проводьте паралелі й діліться з нами своїми міркуваннями про це. Нам страх як цікаво!

Вел-вел-вел, шановні наші радіослухачі, ні́де правди діти: запрошуємо вас до психлікарні. Наш туди провідник ніхто інший, як Микола Григорович Хвильовий.

Своїми голосами ви обрали «Повість про санаторійну зону», і ми радо взялися за читання. Напевно, ви знаєте, що Хвильовий був комуністом, рожеві окуляри якого згодом тріснули склом усередину. Усі його мрії й надії розчавив брудний чобіт соціалістичної дійсности. Повість саме про це: утрату ілюзій, усвідомлення марного існування і того, що система тебе просто виплюнула. Свій біль і міркування на цю тему письменник розподілив між пацієнтами психлікарні, бо де ж їм ще місце в такій-то реальності?

Зізнаємося, нам приємно і млосно від того, що ви вже вдруге обираєте книгу представника «Розстріляного відродження». Цей ваш інтерес свідчить тільки про те, що процес відродження справді відбувається. У нашій пам’яті та свідомости. Тож не бажатимемо приємної аудіоподорожі, бо це не бульварний роман і не комедія. Але впевнені: буде цікаво, надривно й навдивовижу пророче.

Ох, хай як сумно в цьому зізнаватися, але так! Цей день настав. Подорож, travel, voyage, wanderung, одно слово — твір добігає кінця. Тож головний герой-коханець нарешті остаточно й повністю полюбить свою прекрасну супутницю, а автор-поводир не менш повністю й остаточно покаже нам свою патлату голову через картонні декорації. 

Останній епізод розставляє усі крапки, коми й інші розділові, прибираючи натомість знаки питання, які постійно виникали у здивованих аудіочитачів. Йогансен видасть усі секрети, проте як до того ставитися — це вже самі вирішуйте. 

Ми не знаємо (а якщо й знаємо — не скажемо), чи закінчиться колись подорож ученого доктора Леонардо, але читання однойменного твору вже плине ген-ген за небокрай. 

Цей випуск — передостанній, тож ой як не радимо пропускати найцікавіше. Розвʼязку! А втім, маючи справу з хитреньким Йогансеном, не можна бути повністю впевненими, що читач (у нашому випадку — слухач) отримає відповіді на всі запитання, а Леонардо нарешті остаточно й цілковито полюбить прекрасну Альчесту. Ніяких гарантій, тільки фантастичні сподіванки. До того ж у сьомому епізоді пані Альчеста смертельно образиться на доктора, адже він завдасть їй болючого удару! Йогансен знову підвів нас до самого краєчка душевних мук за долі наших героїв, але не здамося, доки автор не подарує їм гепіенду!

Звичайно ж, не могли лишити вас без словничка, що покликаний збагатити вашу солов’їну й налагодити кращий звʼязок із чудернацьким світом Майка Йогансена.

Дорогі наші книгоподорожні слухачі й слухачки! Напевно, ви здогадувалися, що не тільки ефемерну бабу з ароматом пиріжків і горошком на спідниці створила наша уява, але й усе. Усе, усе, усе у творі Йогансена — суто плід нашої колективної фантазії, керманичем якої призначено автора твору.

Але от Дінець, Зміївські кручі та ім’я Перебийноса, викарбуване на одній зі скель, — усе це правдонька свята, і тут уже ми даємо, як то кажуть, голову на відсіч.

Авторська сила письменника полягає в тім, що після усвідомлення цієї гіркої правди твір не стає менш захопливим і цікавим. Навпаки: поява Дона Хозе Перейра у третій частині просто-таки збиває з ніг. І не тільки тому, що в нього в руках рушниця, а в душі — перець. За цим є щось більше й потужніше. Але про це — у новому епізоді «Непрочитаного».

Дорогі радіослухачі, починається не тільки Озірна Швайцарія, а й щось таке, що зовсім на голову не налазить! Ми не радили б нічого турляти собі на голову, якщо воно не налазить, але зауважимо, що події, представлені в п’ятому епізоді «подорожі», мають на меті вас епатувати й дивувати.

Леонардо втратив Альчесту. Але вона не розгубилась і спритно знайшла нову любов у хащах Гомільшанських лісів. Розуміємо ваші розпач і розпуку — мовляв, як же так? Два роки вони подорожували разом і любили одне одного. Най і не остаточно й неповно, та все ж!

Поділяємо праведний гнів, але все-таки радимо послухати й дізнатися, куди поверне наш містичний човник, що його автор Йогансен ніяк не дозволяє доправити до слобожанської столиці, усіляко наповнюючи життя героїв неоднозначними подіями й душевними муками. Навіть перебитими носами!

Шановні слухачі, якщо ви, узявши до уваги попередній епізод програми «Непрочитане», спокійно зітхнули й остаточно вирішили, що довга подорож ученого доктора Леонардо нарешті скінчилась і він зміг полюбити прекрасну Альчесту цілком і повністю — о, як же ви помиляєтеся! Усе тільки починається і набирає таких детективно-пригодницьких обертів, що запасайтеся попкорном.

У цьому випуску ми познайомимось із добрим древонасадцем, який колись був дроворубом і вигнав зі своєї хати фантастичну бабу, щоб та не об’їдала його. Дізнаємося, як із віршів утворюються папіроси, а із крові — суниця. Побіжимо крізь ліщину разом із Леонардо й назавжди (або ні) втратимо Альчесту. Одно слово, Йогансен глузує, а ми й не проти.

Шановні слухачі, а чи не здається вам дивним, що на часі вже третій епізод програми «Непрочитане», де ми нишпоримо сторінками роману «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію», а про самого доктора та його супутницю ще зовсім нічого не було чути?

Ми розуміємо, що це дивно; автор твору Майк Йогансен розуміє, що це дивно. Ба більше! Герої цього твору, подорожній доктор Леонардо і його майбутня коханка, теж усе це усвідомлюють! Стільки сторінок позаду, а вони ще навіть не дісталися Слобожанської Швайцарії!

Але в цьому випуску все буде зовсім інакше. Просто-просто навпаки. Ми познайомимось із нерішучим та поміркованим венерологом і його інфантильною подружкою у лайкових рукавичках. Попливемо з ними Дінцем, помилуємося красотами навколишньої флори й фавни, послухаємо співи бджолоїдки звичайної та станемо свідками того, як багаторічна сумісна подорож доктора і його коханки переросте в незбагненної глибини почуття.

Читає Аліка Піхетерева.

«Мінути минали і хвилювались хвилини»… Прозо Йогансена, чому ж ти така поетична?

Ми з вами й далі подорожуємо сторінками Йогансенової «Подорожі». Минулого тижня вже уявили собі, як еспанець Дон Хозе Перейра (за фахом — тираноборець) легким помахом авторського пера перетворюється на звичайнісінького Данька Перерву, члена степового райвиконкому. Але ж які воістину кінематографічні на нього чекають події у другому епізоді «Непрочитаного»! Страждання, поневіряння, переслідування і гонитва, переховування, крихка надія, та!.. Не розкриватимемо інтриги, і не просіть. Просто зазначимо, що від сюжету серце інколи тарахкотітиме. 

А ще у творі чимало слів, яких нині не почути в розмові суто побутовій. Одні вийшли з ужитку, бо все ж таки творові майже 100 років. А деякі загублені нами в хащах змосковщення і спрощення української мови.