Якось у чаті потрапила на цікаву дискусію про те, чому архітектура українських церков не змінюється, або як написав Bird In Flight у своїй статті –"Скільки можна: Чому в Україні будують застарілі церкви".

У дискусії насправді виплило багато фактів, які підтверджують, що ні, архітектура церков змінюється, як мінімум, тепер враховують, що мають бути паркові місця для машин. Тому на тему "сучасності" можна багато дискутувати. Новий епізод не дасть вам грунтовних і вичерпаних відповідей на питання про застарілість чи сучасність, але дещо цікаве таки розповість.

Будемо говорити про сучасну сакральну архітектуру на прикладі творіння Радослава Жука (в епізоді звучить як Радислав, перепрошую). А саме відома церква Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові. Так-так, збудована в 2000-му році, але враховуючи, як церковна архітектура розвивається в цілому, вважаймо її сучасною.

Ця церква мене завжди вражала своїми розмірами і хоч вона не відрізнялась аж дуже від типових церков на Україні, щось є у ній геть інше.

Остаточно я вирішила робити епізод про неї коли поверталася ввечері з дня народження подруги. Ми проїжджали повз машиною, і я побачила, що церква містично світилася серед цього пасмурного мороку. Мовби була не церквою, а космічним кораблем, що от-от полетить.

Як завжди, буде і правда, і вигадка, і мистецтвознавчі факти, і художній домисел.

Не забувайте про Інстаграм, бо там я розповідаю про створення і оголошую теми наступних епізодів. Підписуйтесь!

https://instagram.com/psyachabuda_host?igshid=YmMyMTA2M2Y=

Фінальний епізод серіїї Вілла Марія

Є звуки пострілів!!!

Ви дізнаєтесь чим вже завершилась історія доктора Станіслава Хальтона, історію про відкриття найвідомішої будівлі Львова, а також що сталося далі з авантюрою бюро Левинського та віллами.

Як завжди, буде і правда, і вигадка, і мистецтвознавчі факти, і художній домисел.

Не раджу слухати в темряві, наодинці. Я старалася зробити усе, щоб вам було лячно і цікаво.

Не забувайте про Інстаграм, бо там я розповідаю про створення і оголошую теми наступних епізодів. Підписуйтесь!

https://instagram.com/psyachabuda_host?igshid=YmMyMTA2M2Y=

Belle Époque. Так назвали період, що тривав з 1871 року, і аж до початку кривавої першої світової війни. Період звершень в економіці, науці, мистецтві. Історія фірми Івана Левинського розгортається на фоні розвитку міста Львова. Але чи справді все було настільки "прекрасно"?

Цей епізод є 2 з трьох епізодів серіїї Вілли Марії, якщо не слухали першу частину – почніть краще з неї. У 2 частині ви почуєте продовженння історії психіатра, жінки, а також дізнаєтесь трішки більше про Львів кінця 19 століття.

Як завжди, буде і правда, і вигадка, і мистецтвознавчі факти, і художній домисел.

Не раджу слухати в темряві, наодинці. Я старалася зробити усе, щоб вам було лячно і цікаво.

Не забувайте про Інстаграм, бо там я розповідаю про створення і оголошую теми наступних епізодів. Підписуйтесь!

https://instagram.com/psyachabuda_host?igshid=YmMyMTA2M2Y=

Іван Левинський. Більшість культових будівель у Львові збудував саме він. Точніше, його фірма в періоді з 1881 по 1919 рік. Спадщина Левинського налічує близько сотні вілл, будинків, шпиталів, бурс, санаторіїв та інших споруд. Проте найбільше ви можете відчути дух Левинського в районі, розташованого між вулицями Генерала Чупринки, Сахарова та Горбачевського.

Це був початок історії фірми Левинського, де у нього була мрія зробити у Львові місце, де збудують однородинні вілли. Комфортні та практичні. Ви досі можете їх побачити. Проте деякі вілли не такі вже й безпечні. І нашу розповідь про спадщину Левинського, ми розпочнемо саме з них.

Левинський – це епоха. Епоха нових відкриттів, електрифікації Львова, історії людей, які були вже дуже наближені до науки, але досі налякані своїми забобонами.

Я планую зробити три епізоди, які будуть висвітлювати цю тему, і зроблю це у стилі, серіалу. Як завжди, буде і правда, і вигадка, і мистецтвознавчі факти, і художній домисел.

Не раджу слухати в темряві, наодинці. Я старалася зробити усе, щоб вам було лячно і цікаво.

Не забувайте про Інстаграм, бо там я розповідаю про створення і оголошую теми наступних епізодів. Підписуйтесь!

https://instagram.com/psyachabuda_host?igshid=YmMyMTA2M2Y=

Архітектурне диво Чернівців. Так називають Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації (Чернівецький університет).

Влітку 2022 року, я вперше побувала у Чернівцях саме заради цієї будівлі. Проїхала п’ять годин туди-назад, щоб помилуватися всього лиш дві години, проте цього було достатньо, аби я вирішила досліджувати самостійно, які ж величні історії ховаються за цими великими стінами.

Історія будівлі дуже тісно пов'язана з її творцем, проте якщо для багатьох вони стають лише ще одним професійним трофеєм, для архітектора, Йозефа Главки, резиденція стала справжньою трагедією.

Запрошую вас послухати першу серію сезону Архітектура жаху. Це не буде лекція, від якої вам буде так нудно, що аж страшно. Ні. Всі серії нового сезону створенні як оповідання, де змішана і правда, і вигадка, і мистецтвознавчі факти, і художній домисел.

Не раджу слухати в темряві, наодинці. Я старалася зробити усе, щоб вам було лячно і цікаво.

Не забувайте про Інстаграм, бо там я розповідаю про створення і оголошую теми наступних епізодів. Підписуйтесь! bit.ly/3ZQsaRp

bit.ly/3ZQsaRp

Часто, коли я дивлюсь на відомі скульптури великих італійців, як ото "Давид" Мікеланджело чи приклади чоловічих скульптур стародавніх греків, я не можу не думати – чому у них такі маленькі члени?

Красиві жінки та чоловіки у мистецтві – це історії про маленькі, зменшенні члени і розкішні, перебільшині жіночі форми. Як так сталося і до чого тут політика?

Саме про це я вирішила підготувати епізод, коли купила собі книгу "100 ідей, що змінило мистецтво" Майкл Берда. Хоча сам він ніяк це не пояснював, але дуже наголосив як ню є важливою частиною європейської культури.

Проте ми говоритимемо також і про сучасність. І як у останні роки ню переосмилювалося і перевикористовувалося для того, щоб висловити свою думку.

Голе тіло – це не лише естетика.

Між іншим, мала нежить, тому сексуально це все подати я не змогла 🙃

Слухайте, і заходьте ще!

У другій частині про українського художника, що підкорив Америку, Яківа Гніздовського, ми будемо говорити не про те, як йому це вдалося, а про те, як йому то ТЯЖКО далося.

Не забуваймо, що Яків Гніздовський – емігрант, що жив в історичні часи між Другої світовою, боротьбою прав в Америці, Холодною війною між США та Радянським Союзом.

Його творча криза накладася на екзистенційну.

Тому мені було дуже цікаво досліджувати як він це долав у собі.

Також в подкасті я згадую за крутий літературний подкаст "Шева, Леся та Франко". Послухати його можна тут https://bit.ly/3fEfQ48

Не забувайте про Інстаграм. Підписуйтесь! bit.ly/3ZQsaRp

У лютому цього року перед повномаштабним вторгненням я опублікувала епізод для тих, хто обожнює фільми про Індіана Джонса – це історія про реального арт-детектива, Артура Бранда.

Хто не слухав першої частини, послухайте, бо ви нічого не зрозумієте без цього контексту. А хто слухав то продовжуйте, бо у цьому епізоді ви наршеті дізнаєтесь чим закінчилась історія з пошуком артефакту нациської спадщини, твір, який усоблювали силу нациської Німеччини,  витвір офіційного скульптура фюрера – Йозефа Торека. “Коні, що біжать.”

  

Не забувайте про Інстаграм. Підписуйтесь! bit.ly/3ZQsaRp

Спершу я захотіла зробити епізод про Яківа Гніздовського, бо мені здалося це прікольним, що у нашій культурі є такий художник, чиї роботи купували японські імператори та дружини американських президентів.

До того ж, його роботи, дереворізи, це на якась там абстракція, це дуже технічні роботи, а сам Гніздовський мав дуже серйозну академічну підготовку.

Проте коли я читала монографії дослідників, статті, а також спогади самого художника, я побачила перед собою людину, яку життя покидало туди-сюди. Зараз про нього у Вікіпедії пишуть як про американського художника українського походження, хоча сам Гніздовський не планував покидати Україну. Це був просто випадок. Що потягнув за собою інші випадки.

Гніздовський мені подобається усім. Своїми роздумами про мистецтво, як його студенське життя дуже нагадує моє (і точно ваше), яким розгубленим інколи він був, а ще як він виживав будучи емігрантом. Його практичне і романтичне водночас ставлення до роботи, до творчості, до життя.

Це, певне, був найбільш схожий на мене художник, Гніздовський як людина мені дуже відгукнувся. Я впевнена, що вам він теж дуже сподобається. Тому цей епізод я присв’ячую усім своїм слухачам, що зараз не вдома.

Не забувайте про Інстаграм. Підписуйтесь! bit.ly/3ZQsaRp