псяча буда

21 липня у Львові у Пороховій вежі відкрилась виставка художнього скла, кераміки та монументального мистецтва "Лабіринти ЛКСФ", присвячена Львівській кераміко-скульптурній фабриці та митцям, які тут працювали. І я була на кураторській екскурсії Павла Гудімова. Наприкінці виставки була така атракція, усі мали змогу, вибрати собі щось з ящика, де були ще якби залишки експозиційного матеріалу, там чашки, тарліки, і, за ціну яку ти вважаєш воно того вартує, ти міг ту річ купити. Тобто, хочеш купити за 5 грн, то купиш за 5. З одного боку мені сподобалось, а з другого боку, це було мені якось і неетично. І я зрозуміла, що в мені як оті два янголи боряться два уявлення про колекціонування. Перше, що це меценацтво, і якщо я куплю чашку за високу ціну, то я поставлю таким чином планку, підтримаю те минуле фабрики, і нашу львівсько-радянську культуру загалом. А друге, що це інвестиція, і якщо я куплю чашку, то треба купувати за 5 грн зараз, і почекати 10 років, що згодом продати її за 10000 доларів.І власне ця виставка і надихнула мене на тему колекціонування мистецтва, і що це в наш час взагалі означає. А за скільки я купила цю чашку і чи купила, то я розповім вам в кінці.

Тому сьогодні ми поговоримо звідки походить прив‘язаність до речей, що ці речі в нашому житті значать, а зокрема, чому колекціонували мистецтво, які відомі меценати, і як почати колекціонувати.

Довго думала про те, як краще почати, щоб нікого не образити. Тому скажу, що сьогодні ми не будемо говорити про фемінізм, хоч подкаст почнеться з тексту, який вплинув на феміністичне мистецтво, ні про фемінізм і жінок-мусульманок, хоча буде кейс про найвпливовішу жінку-мусульманку в арт світі, не буде подкаст про жінок, які лише опікуються чоловіками-митцями, хоча буде історія про жінку, яка створила єдиний музей модерної скульптури в україні і зараз досі ним керує. Це буде історія про жінок, і їхні різні ролі у мистецтві.

Про жінку художницю, і чому нею було майже неможливо стати, про жінку меценатку, про жінку сучасну художницю з України, і про просто жінку. Яка завжди має для тебе каву з молоком і солодке, лиш зайди до неї в гості.

Коли наклацити «імпресіоністи» в ґуглі, вам виб‘є славетну сімку: Едуар Мане, Каміль Піссарро, Клод Моне, П'єр-Оґюст Ренуар, Альфред Сіслей, Поль Сезанн, та Едгар Дега, з його балеринами

Але імпресіоністів було значно більше, навіть той самий Гюстав Кайботт — сучасники вважали його таким же феноменом як Ренуар чи Моне. Письменник Еміль Золя назвав Гюстава «одним з найсміливіших з групи», хоча більше ніж 140 потому Вікіпедія пише про нього в першу чергу як про колекціонера, і лише потім як живописця.

Тому, сьогодні ми з вами поговоримо про імпресіонізм та імпресіоністів, чому популярні з них лише 7, до чого тут секрети популярності, і як ті секрети розкручують стартапи.

У цьому випуску ми поговоримо про геніїв. А також чому то є зле перебільшення з 19 століття про самотніх та геніальних, яке досі переслідує нас в еру інфлюенсерів. Прикладом буде Леонардо да Вінчі, а зокрема історія творення його «Таємної вечері», яка і зробила його відомим у 40 років. Поміж цим ми поговоримо про лідерство й творення колективів, зокрема про кейс в General Electrtic – як компанія, що виробляє важку апаратуру та атомні станції хотіла стати більш стартапною. І про адекватних керівників, бо адекватні керівники існують, і вони навіть є в Україні. 😎