(не)Безпечна Країна

"У декларації країн альянсу було сказано, що якщо коли-небудь росія атакує одну з країн-членів НАТО, то НАТО відреагує. Але, якщо вони зроблять це навмисно, а ми знаємо, що росія завжди танцює на червоних лініях, тож це дуже небезпечна гра для всіх. Я думаю, що ми повинні пам'ятати, що росія щоразу випробовує межі дозволеного, як вона робила це з Грузією, вона робила це з Кримом, вона робила це у війні на Донбасі, використовуючи своїх проксі. Знову ж таки, росія використала маріонеток, відкрито розпочинаючи вторгнення в Україну. І кожного разу у випадку, про який я згадувала, як у випадку з Грузією, як у випадку з Кримом, вони спостерігали за реакцією західних країн. І після цього вони переоцінюють можливі реакції, та визначають що є червоними лініями, а що ні. Вони поповнюють запаси, і вони натискають трохи сильніше. І кожного разу це те, що вони роблять. Саме тому ми повинні бути дуже обережними. Саме тому було сказано, що росія є загрозою для глобальної безпеки, і що західні країни повинні визнати це і мати це на увазі".

Якого рівня має досягти загроза з боку рф, щоб країни НАТО почали реагувати військовим шляхом?

В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Крістін Дюгуен-Клеман (Christine Dugoin-Clément), геополітичною аналітикинею, дослідницею, яка спеціалізується на стратегіях впливу, кібернетиці та штучному інтелекті. Розмова про відмінність війни, яку розв’язала росія проти України, від воєн, які відбувалися раніше, про спосіб мислення у цій війні, про операції впливу з боку рф, про позицію та настрої Франції щодо війни в Україні, а також про те, що потрібно робити, аби поліпшити політику захисту демократії та що інші країни можуть зробити для захисту демократії в когнітивній площині.

"Українських дітей потрібно видерти з рук росіян. І ось оце «видерти з рук" – це насправді так, як може подекуди виглядати потім цей процес.

Все жахіття російського злочину полягає в тому, що дитина опиняється в максимально страждальному становищі. Незалежно від того, чи спочатку її вилучили з родини або з сиротинця і передали до російських батьків, чи вже потім, через кілька років, коли вона до них звикла, чи коли вона вже й не пам’ятає свого минулого, а тепер знає тільки цю сім’ю – вирвати її з цієї родини, сказати, що ці батьки насправді винні, що вони злочинці, підтримували режим, який чинив геноцид, і забрати, повернути назад додому.

Це все не такі собі прості речі, які будуть відбуватися як у кіно – приходить український солдат, дитина стрибає на ручки, і вони разом ідуть в Україну жити щасливо. Ні, так не буде. Будуть страшні речі, які описують експерти, які займалися відповідними діяннями після Другої світової війни в нацистській Німеччині. Коли просто людина вступила на роботу, на посаду комісара, знайшла родину, вилучила з неї двох дітей і звільнилася. Тому що це неможливо терпіти – діти починають творити страшні речі, у них велика психологічна травма.

Тому ми не маємо недооцінювати всю жахливість діянь росіян, коли вони просто депортують і передають українських дітей на виховання чужим людям».

Скільки українських дітей на сьогодні вимушено опинилися під владою рф та чи є депортація та примусове переміщення росією українських дітей геноцидом?

В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його ведуча Аліна Фролова говорить з Катериною Рашевською, експерткою Регіонального центру прав людини, членкинею Міжвідомчої комісії з питань застосування та реалізації норм міжнародного гуманітарного права в Україні. Розмова про депортованих та примусово переміщених росією українських дітей, про шляхи їх повернення, про кількість дітей, яких вдалося повернути наразі, про політики, алгоритми та механізми повернення дітей, про реакцію та дії міжнародних партнерів в питанні злочинів рф проти українських дітей, а також про можливість покарання рф.

"Я б не говорив, що тема мобілізації для нас є провальною. Україна і Збройні Сили мобілізували мільйонне військо. В умовах війни будь-яка мобілізація і будь-яка вже затяжна війна будуть негативно впливати на стійкість суспільства. Це не тільки проблема для Збройних Сил України – це проблема для будь-якого війська, яке воює. Ті, хто хотів, ті, хто міг, ті, хто прагнув, ті, хто був мотивований, – вони вже у війську, або ж вони поруч з військом, допомагають йому. Ті, хто не хоче, той не хоче.

Мобілізація у нас проводиться м’якими методами. Якщо у нас мільйонна армія, і, грубо кажучи, з мільйона випадків мобілізованих сто або більш як сто випадків, які потрапили на екрани або в соціальні мережі, де хтось когось бив, силою затягував у автомобіль, – це не є показником провальної мобілізації".

Як противник використовує аспекти, що стосуються мобілізації та наскільки довго живе така інформація?

В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить із колишнім заступником Командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ – начальником управління ІПсО (2016-2022 рр.), екс-начальником управління стратегічних комунікацій Генерального штабу ЗСУ (2022-2024 рр.) полковником Євгеном Саськом. Розмова про рух опору, інформаційний спротив, ІПСО, про послаблення психологічного стану підрозділів противника, про тактику впливу з боку ворога, а також про мобілізацію, діяльність СтратКому ЗСУ та комунікацію Збройних Сил.

"Навіть в Криму рухів опору значно більше і вони помітніші, ніж у всій російській федерації, яка знищує тисячі й тисячі людей. І попри те, що Крим 10 років під російською окупацією, де повністю все вичавлювалось, знищувалась культура, ідентичність, була постійна російська пропаганда, ці рухи все одно більш потужні. Хоча здавалось би, начебто зараз росіяни мали б вийти і зупинити там свого агресора, який просто вбиває дітей. Але – нічого.

Ці рухи дійсно стали не тільки відомими, я думаю, що вони стали активнішими, власне, через те, що з'явилася абсолютно реальна перспектива звільнення Криму. Тому що розмови про те, що Крим може бути дипломатично, політично колись звільнений – це було дуже абстрактно, особливо для людей, які в окупації реально бачать, що там відбувається. Коли починається “бавовна”, то це зовсім інша річ. Ти розумієш, що це перспектива, ось вона, ти її бачиш, фізично ти можеш побачити наших військових, які вже дуже близько. І це закономірно – що люди, маючи конкретну ціль, і розуміючи, що вона може бути конкретно втілена, стають більш активними", – пояснює гостя нового епізоду подкасту "(не)Безпечна країна".

Яким був рух опору в Криму на момент окупації півострова та як він трансформувався сьогодні?

В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Ольгою Скрипник, головою правління Кримської правозахисної групи, координаторкою робочої групи з прав людини та міжнародного гуманітарного права Експертної мережі Кримської правозахисної групи. Розмова про формування руху опору в Криму та про те, яким він є зараз, про спротив на окупованих територіях країни, про жертв політичних переслідувань у Криму, про необхідні кроки для держави щодо підтримки руху спротиву в Криму та про те, як трансформувати міжнародну спільноту для того, щоб Україна була більш вільною в своїх діях у боротьбі з наслідками окупації.

"Наша боротьба насправді – це відкладена боротьба незалежності від російської імперії. Хоч ми були формально незалежною державою 30 років, ми все ще перебували під величезними імперськими впливами росії: і економічно, і політично, і культурно. Те, що наша культура була підпорядкована російській було видно навіть по книжках, які продавалися в Україні. Тому що на цьому книжковому ринку домінували російські видавці та видання, і це була величезна проблема для української книжкової індустрії, яка не могла вийти на бізнесовий рівень, тому що це була монополія російських видавців і російської книги. Те ж саме в кіно, те ж саме в музиці, в багатьох сферах.

Тому, коли відбувається Революція Гідності, дуже багато процесів починають змінюватися. Тому що ми усвідомлюємо, що якщо ми йдемо в Європу, ми хочемо бути незалежними – нам треба відмежовуватися від цих російських впливів. І тому дуже багато важливих речей для української культури починають відштовхуватися саме з 2014 року. Формування нових українських інституцій: Українського культурного фонду, Українського інституту національної пам’яті, Українського інституту – вони всі є постмайданною хвилею появи нових інституцій. Тому що ми усвідомлюємо, що для ствердження української суб’єктності ми маємо говорити від себе до світу про свою культуру, нам потрібен інструмент. І цим інструментом стає Український інститут, який свідомо бере собі за задачу побудову цього культурного діалогу між Україною та світом", – пояснює гостя нового епізоду подкасту "(не) Безпечна країна".

Що потрібно зробити Україні сьогодні, аби прискоритися у позбавленні імперських впливів на культуру країни?

В новому епізоді подкасту "(не) Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з артменеджеркою, креативною директоркою Українського інституту Тетяною Філевською. Розмова про культуру та її деколонізацію, а також про те, чому культура під час війни, після війни та загалом важлива для нації.

"Щодо російських збройних сил, я думаю, що важливо розуміти, що все, що ми знали про російську армію до 2022 року, дуже сильно змінилося. Значною мірою тієї армії більше немає. Армія, яку мала Росія, з якою вона вторглася в Україну, значна частина цієї сили була втрачена. Втрачено людей, які були в ній, втрачено офіцерів, втрачено значну кількість техніки. Росія майже не зазнала подібних втрат у повітряно-космічних силах і військово-морському флоті, проте, очевидно, що в російських збройних силах відбулися значні зміни.

Зараз вони воюють силами мобілізованих військ, які складаються з людей, найнятих за контрактом з усієї Росії. Зі значною часткою ймовірності можна сказати, що вони втратили в цій війні щонайменше ціле покоління офіцерів. Також незрозуміло, яким буде майбутнє російської армії під керівництвом Шойгу як міністра оборони, і Герасимова, начальника генерального штабу. Обидва вони досить старі, їм вже під 70, вони служать дуже і дуже довго. Вони, очевидно, мають враження від цієї війни, що проблема російської армії полягає в тому, що вона була недостатньо радянською", – зазначає гість нового епізоду подкасту "(не) Безпечна країна".

Що змінилося в армії противника за період війни, яку країна-агресор розв’язала проти України та чого чекати від противника цього року?

В новому епізоді подкасту "(не) Безпечна країна" його ведуча Аліна Фролова говорить з Майклом Кофманом, військовим аналітиком, старшим науковим співробітником програми "Росія та Євразія" Фонду Карнегі за міжнародний мир. Розмова про спроможності рф та України у війні, про допомогу та підтримку України з боку США та Європи, про подальшу стратегію України та її партнерів, можливі сценарії розвитку подій, майбутні вибори в США та очікування від голосування в Конгресі.

“I think it's important to understand that whatever we knew about the Russian military prior to 2022, a great deal has changed. In many respects, that military is now gone. The army that Russia had, with which it invaded Ukraine, a large part of that force has been lost. The people that were in it had been lost, the officers, and a fair amount of equipment. Now, Russia hasn't suffered nearly the same losses to its aerospace forces or its Navy, but nonetheless, it's clear that there have been significant changes to the Russian military.

It's fighting with an increasingly mobilized force that consists of people who they have hired and contracted from across Russia. And it's fair to say that they probably lost a generation of officers in this war at least, and it's not clear what the future of the Russian military will be either the current leadership under Shoigu, the minister of defense and Gerasimov, the chief general staff. Both of them were quite old, they're at the end of their 60s, they've served a very, very long time. And it's clear that their impression from this war is that the problem with the Russian military is that it was not Soviet enough”, – says the guest of the new episode of the (un)Safe Country podcast.

What has changed in the enemy's army during the war that the aggressor country has unleashed against Ukraine, and what can we expect from Russia this year?

In the new episode of the "(Un)Safe Country" podcast, its host Alina Frolova talks to Michael Kofman, a military analyst and senior fellow at the Russia and Eurasia Program of the Carnegie Endowment for International Peace. The discussion covers the capabilities of Russia and Ukraine in the war, the assistance and support of Ukraine by the United States and Europe, the future strategy of Ukraine and its partners, possible development scenarios, the upcoming US elections and the expected outcome of the voting in Congress.

"Чому люди не говорять про невдалий контрнаступ Росії? Це, мабуть, тому, що самі росіяни називають це великим наступом, великою мобілізацією чи ще чимось, але насправді це не схоже на правду. Я маю на увазі, що вони втрачають тисячі людей щодня, гинуть в цих безглуздих атаках, і я вважаю, що Україна продовжуватиме знекровлювати російські війська, а росіяни нічого не виграють.

Я не вірю, що росіяни здатні розгромити Україну. Немає ніякої великої сили, що чекає за обрієм, щоб прийти, підготовленої та модернізованої. Її не існує. Тому я думаю, що єдина надія Росії – продовжувати те, що вони роблять, щоб створити враження, що вони можуть робити це вічно, тому що вони бачать, як Захід, принаймні Сполучені Штати і Німеччина, не повністю віддані тому, щоб допомогти Україні насправді перемогти".

Як довго Сполучені Штати не затверджуватимуть допомогу Україні, та чому наразі внутрішня політика взяла верх над питанням важливості якнайшвидшої підтримки України?

В новому епізоді подкасту "(не) Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з генералом армії США у відставці, екскомандувачем армії США в Європі, старшим радником НАТО з питань логістики Беном Годжесом. Розмова про – Чорне море, наземне протистояння ворогу та операції України в повітрі, про Крим, допомогу від США та можливі рішення після виборів в країні, про НАТО, підтримку та позицію щодо ситуації в Україні з боку міжнародних партнерів, про численні конфлікти, які сьогодні розгортаються у світі та виробничі можливості західних країн, а також про те, що відбуватиметься всередині Росії після перемоги України.

“Why don't people talk about Russia's failed counter-offensive? I think it's probably because the Russians themselves call it a big offensive or a big mobilization or whatever doing but it doesn't look like it. I mean there they're losing a thousand people per day getting killed in these mindless meatwave attacks and I think that Ukraine probably is going to continue to bleed Russian forces and the Russians are not gaining anything.

I don't think the Russians have the ability to knock out Ukraine. There is no big force out there waiting over the horizon to come in, that's trained and modernized it. It doesn't exist. So I think Russia's only hope is to continue what they're doing to convey the impression that they can do this forever because they see that the Western countries, at least the United States and Germany, are not fully committed to helping Ukraine actually win”.

How long will the United States hold off on approving aid to Ukraine, and why has domestic politics taken priority over the importance of supporting Ukraine?

In the new episode of the "(Un)Safe Country" podcast, its permanent host Alina Frolova talks to Lt General (retired) Ben Hodges, former Commanding General of US Army Europe and NATO Senior Mentor for Logistics. The conversation is about the Black Sea, Ukraine's ground and air operations, the liberation of Crimea, US assistance and possible post-election decisions, NATO, international partners' support and position on the situation in Ukraine, the numerous conflicts unfolding in the world today and the production capabilities of Western countries, as well as what will happen inside Russia after Ukraine's victory.

"Наш прогноз, наша оцінка дуже проста – на сьогодні РФ не має спроможностей проводити стратегічні сухопутні наступальні операції проти інших країн. Тому що весь ресурс сухопутного компоненту зараз націлений і знаходиться на нашій території.

Стосовно можливості нанесення окремих ударів дальньою авіацією, стратегічною авіацією – це вже інше питання. Але зараз так, є виклик, але прямої загрози, що завтра почнеться війна в країнах Балтії немає – там (в РФ – ред.) немає вже ким воювати, просто-напросто".

Якими є прогнози щодо подальших дій РФ у війні та яких заходів потрібно вживати Україні, аби успішно протистояти ворогу?

В новому епізоді подкасту "(не) Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Вадимом Скібіцьким, генерал-майором, заступником начальника ГУР МО України. Розмова про запаси боєприпасів, які наявні в Росії, про кількість угруповання ворога на території України, про посилення української авіації, про підхід до атак ворога в Чорному морі, про тактику бойових дій, яку використовує ворог, про майбутні вибори в країнах-партнерах та вплив їх результатів на Україну, про спроможність РФ вести довгу війну та спроможності України її виграти.