Восени “Українська правда” отримала частину матеріалів про ситуацію в 211-й понтонно-мостовій бригаді від одного з офіцерів, який займався службовими перевірками.

Її історія включає в себе епізоди катувань солдатів, здирництва та зловживання владою з корупційною метою. Ніхто з фігурантів цих історій не тільки не став фігурантом кримінальної справи – винних підвищили, а тих, хто порушив проблеми, відправили в піхоту.

УП працювала над цим текстом близько двох місяців. Опитали кілька десятків людей – постраждалих, свідків знущань, офіцерів і сержантів, які займалися службовими перевірками.

Росіяни добре усвідомлюють інформаційну складову сучасної війни. Чи не перше, що вони роблять на новоокупованих територіях – встановлюють свої маркери й символи. Частина цієї політики – боротьба з "неугодними": активістами, військовими, волонтерами, журналістами.

За даними Інституту масової інформації, за 2,5 роки повномасштабної війни росіяни захопили або ж знищили приблизно 300 редакцій місцевих ЗМІ в Україні.

Переслідувати журналістів росіяни почали ще з 2014 року. Відтоді через російський полон пройшли понад 100 медійників: як українських, так і іноземних.

Частину, як-от Станіслава Асєєва, вдалося повернути ще до повномасштабного вторгнення. Дехто, як Наріман Джелял, повернувся в Україну вже після початку великої війни. А хтось, як Олексій Бессарабов, сидить у полоні вже майже 10 років.

"Українська правда" вирішила розповісти історії кількох наших колег, які потрапили до рук росіян і залишаються там досі.

Виробництво боєприпасів – першочергова потреба фронту й водночас уразливе місце української оборонної промисловості. Послідовна бездіяльність профільних чиновників до 2022 року призвела до повної нездатності України виробляти боєприпаси для мінометів та артилерії на початку великої війни.

У 2022 році вітчизняні заводи освоювали технологію та будували виробничі лінії. У 2023-му почали надходити перші серійні партії українських снарядів та мін. 2024-й мав стати роком, коли з конвеєра сходитимуть великі обсяги боєприпасів.

В умовах війни влада вирішила віддати велике замовлення з виробництва ключового виду боєприпасів одній державній компанії. Та не справилася ні з обсягами, ні з якістю продукції. Як таке стало можливим?

Операція з висадки Сил оборони на лівому березі Херсонщини, розпочавшись у жовтні 2023 року, після дев'яти місяців жорстоких боїв у вкрай важких умовах завершилася численними людськими втратами та відступом на правий берег Дніпра. Бійці, що брали в ній участь, з однаковою емоційністю як заперечують, нібито їх кинули на забій, або що амбітний план операції від початку нереалістичним – так і стверджують, що її планування, логістика, забезпечення та терміни виконання від початку прирекли на неуспіх героїчні дії бійців морської піхоти та сил ТРО. 

Які задачі ставилися перед військовими на лівому березі Дніпра і чому їх не вдалося вирішити? Чому, на думку бійців, операція тривала значно довше після моменту, коли для оборонців плацдарму склалися катастрофічні умови? Зрештою, хто саме та в яких умовах готував план звільнення лівобережжя Херсонщини, виконував його з ризиком для життя й не зміг повернутися живим? Про це розповідають побудований на свідченнях двох десятків причетних до операції в Кринках матеріал Ольги Кириленко "Що насправді сталося в Кринках. Нерозказана історія висадки морпіхів на лівому березі Дніпра" та новий епізод подкасту "УП. Вголос". 

У 2022 році в Україні за колабораціонізм засудили 272 осіб. Наступного року ця цифра стрибнула до 793 засуджених.

Проте на ворога працювали не тільки навідники та прямі колабораціоністи. Друге розповсюджене останнім часом явище – це підпал автівок, що належать військовослужбовцям і волонтерам. Так, станом на кінець вересня правоохоронці зафіксували 266 фактів підпалу, що сталися в різних регіонах України за цей рік (йдеться не лише про прифронтові території).

Дії навідників і паліїв – результат роботи російських спецслужб, які намагаються вербувати українців і часом досягають успіху. Результати цього вербування можна незрідка побачити в новинах. А з чого все починається? Які методи використовують російські спецслужби для того, щоб залучити до підривної діяльності українських громадян? І які слабкі місця вони знаходять?

Введення інституту президентства в Криму 1994-го здається тимчасовим запамороченням тодішніх кримських політиків, які цього прагнули, і української влади, яка це допустила. Навіть саме слово "інститут" виглядає занадто серйозним для того політичного явища, що виникло в Криму на початку 1990-х – настільки гротескної форми воно набуло.

Чому і на якому тлі воно з'явилося? До яких наслідків призвело? Як сталося, що невідомий широкому загалу Юрій Мєшков раптово став народним улюбленцем, а потім із запаморочливою швидкістю – ізгоєм? Які не вивчені Україною уроки періоду "мєшковщини" відгукнулися їй під час окупації 2014-го?

УП поспілкувалася з учасниками та очевидцями подій 30-річної давнини та відбудовує деякі фрагменти цієї історії, усвідомлюючи, якою хиткою може бути людська пам'ять.

Рівень психологічної підтримки в українській армії дуже низький, стверджують десять співрозмовників УП серед військових психологів і бойових медиків. Це призводить до того, що бійці шукають порятунку в алкоголі, наркотиках, азартних іграх, самовільно залишають частини (СЗЧ), намагаються накласти на себе руки.

Чому так сталося, як можна покращити психологічну допомогу у війську і чи допоможе в цьому міжнародний досвід, розбиралася "Українська правда".

Відтоді як у серпні 1994-го він повернувся до Канади з руандійського відрядження, його мучило безсоння ночами і жахи вдень. Він носив із собою мачете, одного разу його мало не знудило в супермаркеті, який нагадав йому магазини в Руанді з розкиданими трупами. Чотири рази він намагався покінчити життя самогубством.

Чоловіка з квадратним підборіддям батьки нагородили ім'ям шекспірівського героя – Ромео. Канадський генерал-майор Ромео Даллер командував "блакитними шоломами" ООН у Руанді. За сто днів, поки світові лідери і топфункціонери міжнародних організацій не наважувалися назвати те, що відбувається, геноцидом, у цій африканській країні загинуло понад 800 000 її мешканців. 

Тисячі людей, врятованих Даллером і його миротворцями, не обнулили рахунок генерала до самого себе – людини, яка 30 років тому могла зупинити різанину, якби в цьому були зацікавлені ті, хто відрядив його до Руанди.

Наступ ЗСУ в Курській області: який головний задум операції, реакція росіян на раптовий рейд та як далі розвиватимуться події. Що нового в Кабінеті Міністрів? І чому Міністр енергетики Галущенко не несе відповідальності за корупційний скандал зі своїм заступником?

Про це поговорили антизірка всесвітньої журналістики Роман Романюк та політичний оглядач УП Роман Кравець.

Розбираючись, що ж взагалі відбувається в Білогорівці, УП поговорила з десятком людей. Без любові й багатомісячної витримки яких цього населеного пункту, певно, уже б не було. 

Майже за два роки після звільнення, попри інтенсивні російські штурми та катастрофічний брак людей і артилерії, усе селище перебуває під контролем Сил оборони України.

Якою була Білогорівка до 24 лютого 2022-го, що відбувалося в селищі після його звільнення, як виглядали бої за фільтрувальну станцію та яка головна задача відведена цьому крихітному населеному пункту – читайте в матеріалі УП.