Онлайн-терапія

Чимало хто чекав на літо. Особливо ті, що страждали на сезонну депресію узимку. Здавалося, із потеплінням мало покращитися самопочуття і з'явитися змога частіше виходити на вулицю, однак цього року ситуація змінилась.

Щодня у наших головах вирують сотні думок. Ввечері, коли ми вже збираємось відпочити, вони починають особливо заважати нам. Нерідко ці думки є тривожними, вони нагадують про проблеми та справи, якими нам ще доведеться зайнятися.

У такому стані мозку важко функціонувати. Ми не можемо заснути або зосередитися на чомусь. Особливо підвищується дратівливість, якої так складно позбутися, і яка може ненароком поширюватися на рідних та друзів, що дуже засмучує нас.

Незалежно від нашої любові до спілкування, взаємодії з людьми та енергійності, у всіх нас є соціальна батарейка, яка час від часу вимагає відновлення. Для цього з’являється необхідність усамітнитися - комусь на довший, комусь на коротший термін.

Зустрічаючи осіб, які фізично дещо відрізняються від нас, ми можемо почуватися розгублено. Деколи люди можуть відчувати навіть страх, не знаючи, як правильно поводитися. Наразі через війну питання мовного етикети з людьми з обмеженими можливостями постає особливо гостро.

Нерідко на вулицях можна зустріти поранених військових. Втрата кінцівки або її деформація є для них серйозним переживаннями, яке сильно впливає на психологічний стан. Важливо пам'ятати і розуміти, що вони можуть відчувати страх, непотрібність, відразу до себе. Звісно, поведінка кожної людини буде індивідуальною, однак факт втрати та необхідності адаптації до неї залишатиметься фактом.

Інакше ця абревіатура розшифровується як “Розлад харчової поведінки”. “Поведінка” - тут ключове слово, адже мова йде не так про травлення, як про психіку.

В адекватному стані їжа сприймається як простий спосіб задоволення потреби. Вона не приносить ані сильного задоволення, ані засмучує чи викликає відчуття провини. Тоді, коли харчування стає рятівним колом або страхом, можна говорити про наявність проблеми.

Між батьками і дітьми нерідко виникають конфлікти. Сперечаючись, ми відчуваємо сором і роздратування, іноді - провину і страх. Навіть найменша сварка може бути триггером, якщо у ваших родинних взаєминах панують токсичність, тиск і маніпуляції.

Неприємні ситуації часто лишають осад. Засмучені, ми намагаємося подумки розібратися із тим, що сталося. Якщо це стосується конфліктів, ми схильні вдаватися до образ та звинувачень; у результаті, складається ілюзія полегшення, яка триває недовго.

Іноді буває важко змусити себе робити справи. Вони здаються складнішими, довшими – тобто такими, що вимагатимуть багато зусиль. Усвідомлюючи причину потенційної втоми та стресу, ми відкладаємо справу на потім.

За відсутності сил доводиться шукати мотивацію навіть для приємних занять. Це особливо стосується діяльності, яка вимагає систематичності: вивчення мов, заняття спортом чи підготовки до іспитів. Відчуваючи їхню тривалість як нескінченну, ми уникаємо їх - іноді свідомо, а іноді просто забуваємо.

Усі ми час від часу потребуємо відпочинок. Ми втомлюємося після роботи, навчання чи хатніх справ, і шукаємо щось, що зможе відновити енергію для подальшого функціонування. Найчастіше ми звертаємося до найпростішого, але водночас найменш ефективного способу релаксу: соціальних мереж. Світіння екрану та великий потік інформації напружують нашу нервову систему, через що не тільки ще більше втомлюємося, але ще і стаємо дратівливими.

З початком війни чимало людей почало страждати на посттравматичний стресовий розлад. Незалежно від того, перебували ми на території бойових дій чи ні, страшні події залишили слід на психіці кожного. За перші два місяці 2024 року було зафіксовано 3 292 нових випадків, що дуже багато.